Історія Боснії та Герцеговини

Історія Боснії і Герцеговини охоплює період з моменту появи людини на нинішній території цієї країни і до наших днів. Незважаючи на це, сама держава виникла тільки в Середні віки. Незалежність Боснія і Герцеговина здобула 1992 року.

Стародавня історія. У складі Римської імперії

У центральній частині Боснії вже в неоліті з'явилося мистецтво кераміки, що свідчить про розвиненість місцевого населення в ті століття. Неолітичну культуру Боснії заведено називати Бутмірською, оскільки її сліди вперше було виявлено біля Бутміра (неподалік від Сараєво). Культуру знищили племена, які вторглися в Боснію в III тисячолітті до н. е. Ці племена вміли видобувати залізо і робити з нього вироби та зброю, завдяки чому перемогли представників бутмірської культури. Про подальшу історію цих територій аж до II тисячоліття до н. е. мало чого відомо.

На рубежі I і II тисячоліть до н. е. в Боснію прийшли іллірійці. Вони стали основними жителями країни. Через півстоліття в регіон із півночі стали переселятися кельти. У I столітті до н. е. територію Боснії завоювали римляни. У складі Римської імперії вона набула статусу провінції і назву Іллірік (за ім'ям племені, що населяло цю територію).

Карта 4-х римських провінцій, зокрема й Іллірика

Відтоді і до V століття провінція належала римлянам. У V столітті Римська імперія розпалася, утворивши дві нові - Західну Римську імперію і Східну Римську імперію, або Візантію. Іллірик відійшов до Візантії. На той час через Дунай на Балканський півострів проникло безліч різних племен і народів, серед яких були і слов'яни. Слов'янські племена почали активне розселення по всьому півострову, і до VII століття зайняли боснійську територію. Населення західної частини Балкан слов'янізувалося, зайнявши більшу частину території і залишивши візантійцям тільки укріплені міста, які важко було взяти.
] Середньовіччя

У середні віки Боснія останньою з областей південних слов'ян створила власну державу й останньою навернулася до християнської віри, бо вона географічно була ізольованою від своїх сусідів, що давало змогу її культурі розвиватися самобутнім шляхом. У ранньому Середньовіччі територія Боснії належала державі Рашка (Сербія). У 960 році територія домоглася самоврядування. У 1018 році номінально потрапила під владу Візантії. На початку XII століття частина Боснії внаслідок воєн потрапила до складу Угорщини. Угорський король отримав титул "Ramae rex" (король Рами, тобто Боснії), оскільки держава лежала переважно в долині річки Рама. Король Угорщини також призначав своїх намісників (банів) для управління Боснією. Потім на деякий час Боснія знову потрапила під візантійський вплив, але бан Кулин Боснійський наприкінці XII століття знову визнав себе васалом короля Угорщини, хоча поводився як незалежний правитель, що цілком відбувся. Він надав торговельні привілеї купцям із Дубровника, заохочував переселення майстрів і ремісників із Хорватії, підтримував видобуток залізної руди тощо.

1203 року Папа римський закликав Куліна і боснійських старійшин релігійних громад відмовитися від єресі і прийняти католицтво. У 1250, після низки хрестових походів до Боснії, Угорщина перепідпорядкувала собі ці землі. Сто років Боснія була католицькою державою, підпорядкованою Угорщині, доки 1377 року Твртко I Котроманич не оголосив себе боснійським королем. До кінця XIV століття Боснія, розширена за рахунок сусідніх земель, стала великою слов'янською державою з виходом до Адріатичного моря. Тепер до складу Боснії входили Хорватія, Далмація і Герцеговина (Хум), через що населення країни сильно зросло і стало багатонаціональним.

Однак, після смерті Твртко, держава розорилася і занепала. Угорці знову почали напади на Боснію, відібравши північну і центральну частини Далмації. У XV столітті ситуація погіршилася тим, що феодали відмовилися підкорятися королю. У Хумі місцевий феодал Степан Вукчич 1449 року самовільно став герцогом, через що на підвладну йому територію поширилася назва "Герцеговина", яка й досі перебуває у вжитку.
У складі Османської імперії
Вілайят Боснія (темно-зелений)

У 1463 році більша частина Боснії потрапила під турецьку владу, а 1482 року і Герцеговина підкорилася туркам. У складі Османської імперії ці два регіони були об'єднані під владою єдиної місцевої адміністрації, і був утворений єдиний вілайят Боснія. У 1528, після перемоги турків над угорцями в битві при Мохачі, боснійський район Яйце теж потрапив до турків. Так, об'єднані Боснія і Герцеговина, до 1718 року належали Османській імперії. У 1718, на два десятиліття, частина цих територій потрапила до Габсбургів, але потім знову була повернута до складу Османської імперії.

Під владою турків Боснія і Герцеговина набула особливого статусу успадкованого дворянства, а її територія була розширена за рахунок Хорватії. У Боснії почалося масове навернення в іслам, але дехто з місцевого населення наважився стати католиками. Згодом релігійна картина Боснії і Герцеговини ускладнилася: після того, як православні влахи з Дунаю прибули до Сербії для охорони кордонів з Австро-Угорщиною, величезна частина католиків Герцеговини перейшла в православ'я.

У 1849 році стався заколот у зв'язку з введенням 1839 року закону "про рівність усіх підданих султана Османської імперії перед законом" і скасуванням у Боснії 1848 року обов'язкової феодальної праці. Його влаштували колишні великі землевласники, яким цей закон був не вигідний через те, що селяни тепер не зобов'язані були працювати на них безкоштовно. У 1851 році заколот було придушено.

У 1875 році спалахнуло нове повстання. Приводом до нього послужив неврожай, а причини були як економічними, так і політичними. Великі землевласники були незадоволені вкрай низькою рентою і, знову ж таки, законами 1839 і 1848 років, а люди бажали широкої автономії краю або об'єднання із Сербією чи Хорватією. 1878 року відбувся Берлінський конгрес, на якому було вирішено передати Боснію і Герцеговину під управління Австро-Угорщини.
У складі Австро-Угорщини

У перші десятиліття під владою австро-угорського імператора Боснія і Герцеговина активно розвивалися. Будувалися залізниці, засновувалися банки, відкривалися фабрики і заводи - у країні відбувалася індустріалізація. Незважаючи на це, у провінції встановився напівколоніальний режим. Місцеві вихідці не могли працювати в адміністрації краю, бо там працювали тільки австро-угорці. Посилилося політичне протистояння хорватів і сербів, тому що і ті, й інші бажали приєднання цих територій, відповідно, до Хорватії та Сербії.

1903 року на сербський трон зійшов Петро I Карагеоргієвич. У Сербії стався сплеск націоналізму. Почалася Боснійська криза, що закінчилася 1908 року приєднанням до Австро-Угорщини Боснії і Герцеговини. Це поставило всю Європу на межу Першої світової війни.

Протягом десяти років у Боснії і Герцеговині відбувалося загострення сербського націоналізму. Тепер боснійські серби бажали повного об'єднання із Сербією. Боснією і Герцеговиною прокотилася хвиля терактів, вчинених молодими місцевими сербами за підтримки сербської розвідки. У 1914 році сталося вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда, яке і поклало початок Першій світовій війні.
У складі Королівства Югославія та СФРЮ
БіГ у складі фашистської Хорватії

Коли Перша світова війна закінчилася, Австро-Угорщина розпалася. Боснія і Герцеговина потрапила до складу королівства сербів, хорватів і словенців (королівство СХС). Боснійські мусульмани в особі організації ЮМО (Югославська мусульманська організація) почали боротьбу за надання автономії Боснії і Герцеговини. 1929 року Александр Карагеоргієвич оголосив королівський диктат і перетворив королівство СХС на королівство Югославія. Боснію і Герцеговину було розділено на кілька бановин. У 1939 році з бановин з переважним хорватським населенням було створено автономну бановину Хорватія.

Коли під час Другої світової війни Німеччина та її союзники окупували королівство Югославію, то розділили його на кілька областей, при цьому Боснія і Герцеговина стали частиною незалежної хорватської держави. Цей німецький сателіт був очолений фашистським режимом усташів. Період окупації охарактеризувався тим, що в Боснії і Герцеговині усташі переслідували і вбивали сербське населення, а сербські підпільні організації навпаки, вбивали мусульман.

Після закінчення війни Боснія і Герцеговина отримали статус республіки у складі югославської федерації, яку за радянським зразком створив Йосип Броз Тіто. До 1966 року в керівних структурах переважали серби, які переслідували хорватських і мусульманських націоналістів, однак, після 1966 року Броз Тіто став покладатися переважно на комуністів, ким би вони не були. Одночасно він створював умови для розвитку і процвітання мусульманських громад Боснії і Герцеговини як плату за Незалежність. Громадянська війна

Сучасна карта Боснії і Герцеговини

За результатами місцевих виборів до влади в Боснії і Герцеговині прийшли різні національні партії. Мусульманська партія демократичної дії (ПДД) ніяк не могла ужитися із Сербською демократичною партією (СДП). У регіоні зростав релігійний і національний шовінізм.

У березні 1992 року Боснія і Герцеговина проголосила незалежність і спочатку була визнана країнами Європейського союзу і США, слідом за чим її почали визнавати й інші держави по всьому світу. Паравоєнні формування мусульман почали атаки на об'єкти югославської армії. Потім у бойові дії втягнулися загони сербських ополченців, негласно підтримувані югославською армією. Унаслідок війни, що почалася, держава розпалася. Під час бойових дій часто підписувалися різні договори і перемир'я, які незабаром порушувалися.

ЄС і ООН було створено план із врегулювання ситуації в Боснії і Герцеговині. Відповідно до нього, країна поділялася на 10 областей, кожна з яких була однорідна за своїм національним складом. Боснійські серби на чолі з Радованом Караджичем повертали відібрану в мусульман територію. Хорвати і боснійці погодилися з цим планом, але серби відмовилися слідувати йому. У серпні 1995 року літаки ВПС США розпочали бомбардування позицій військ боснійських сербів. У результаті боснійці і хорвати визнали автономію сербської громади у складі Боснії і Герцеговини. У грудні 1995 року конфлікт було залагоджено Дейтонськими угодами за посередництва США. Але і після підписання цих угод обстановка в регіоні була вкрай нестійкою.

У Гаазі було засновано міжнародний трибунал із розслідування військових злочинів на просторі колишньої Югославії. У 1997 році націоналізм і шовінізм у країні дещо вщухли, почали проявлятися тенденції до співпраці між сербською та боснійською владою, однак цього домоглися тільки шляхом тиску міжнародного співтовариства на Боснію і Герцеговину. Після Дейтонських угод за цілісністю держави стежили війська НАТО.

_________________

ВЕРСИЯ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ

История Боснии и Герцеговины охватывает период с момента появления человека на нынешней территории этой страны и до наших дней. Несмотря на это, само государство возникло только в Средние века. Независимость Босния и Герцеговина обрела в 1992 году.

Древняя история. В составе Римской империи

В центральной части Боснии уже в неолите появилось искусство керамики, что свидетельствует о развитости местного населения в те века. Неолитическую культуру Боснии принято называть Бутмирской, поскольку её следы впервые были обнаружены возле Бутмира (неподалёку от Сараево). Культура была уничтожена племенами, вторгшимися в Боснию в III тысячелетии до н. э. Эти племена умели добывать железо и делать из него изделия и оружие, благодаря чему победили представителей бутмирской культуры. Об дальнейшей истории этих территорий вплоть до II тысячелетия до н. э. мало чего известно.

На рубеже I и II тысячелетий до н. э. в Боснию пришли иллирийцы. Они стали основными жителями страны. Спустя полвека в регион с севера стали переселяться кельты. В I веке до н. э. территория Боснии была завоёвана римлянами. В составе Римской империи она получила статус провинции и название Иллирик (по имени племени, населявшего эту территорию).
Карта 4-х римских провинций, в том числе и Иллирика

С тех пор и до V века провинция принадлежала римлянам. В V веке Римская империя распалась, образовав две новые — Западную Римскую империю и Восточную Римскую империю, или Византию. Иллирик отошёл к Византии. К тому времени через Дунай на Балканский полуостров проникло множество разных племён и народов, среди которых были и славяне. Славянские племена начали активное расселение по всему полуострову, и к VII веку заняли боснийскую территорию. Население западной части Балкан славянизировалось, заняв большую часть территории и оставив византийцам только укреплённые города, которые трудно было взять.
] Средневековье

В средние века Босния последней из областей южных славян создала собственное государство и последней обратилась в христианскую веру, так как она географически была изолирована от своих соседей, что позволяло её культуре развиваться самобытным путём. В раннем Средневековье территория Боснии принадлежала государству Рашка (Сербия). В 960 году территория добилась самоуправления. В 1018 году номинально попала под власть Византии. В начале XII века часть Боснии в результате войн попала в состав Венгрии. Венгерский король получил титул «Ramae rex» (король Рамы, то есть Боснии), так как государство лежало в основном в долине реки Рама. Король Венгрии также назначал своих наместников (банов) для управления Боснией. Затем на некоторое время Босния снова попала под византийское влияние, но бан Кулин Боснийский в конце XII века снова признал себя вассалом короля Венгрии, хотя вёл себя как вполне состоявшийся независимый правитель. Он предоставил торговые привилегии купцам из Дубровника, поощрял переселение мастеров и ремесленников из Хорватии, поддерживал добычу железной руды и т. д.

В 1203 году Папа римский призвал Кулина и боснийских старейшин религиозных общин отказаться от ереси и принять католичество. В 1250, после ряда крестовых походов в Боснию, Венгрия переподчинила себе эти земли. Сто лет Босния была католическим государством, подчинённым Венгрии, пока в 1377 году Твртко I Котроманич не объявил себя боснийским королём. К концу XIV века Босния, будучи расширена за счёт соседних земель, стала большим славянским государством с выходом к Адриатическому морю. Теперь в состав Боснии входили Хорватия, Далмация и Герцеговина (Хум), из-за чего население страны сильно выросло и стало многонациональным.

Однако, после смерти Твртко, государство разорилось и пришло в упадок. Венгры снова начали нападения на Боснию, отняв северную и центральную части Далмации. В XV веке ситуация усугубилась тем, что феодалы отказались подчиняться королю. В Хуме местный феодал Степан Вукчич в 1449 году самовольно стал герцогом, из-за чего на подвластную ему территорию распространилось название «Герцеговина», которое до сих пор находится в употреблении.
В составе Османской империи
Вилайят Босния (тёмно-зелёный)

В 1463 большая часть Боснии попала под турецкую власть, а в 1482 году и Герцеговина подчинилась туркам. В составе Османской империи эти два региона были объединены под властью единой местной администрации, и был образован единый вилайят Босния. В 1528, после победы турок над венграми в битве при Мохаче, боснийский район Яйце тоже попал к туркам. Так, объединённые Босния и Герцеговина, до 1718 года принадлежали Османской империи. В 1718, на два десятилетия, часть этих территорий попала к Габсбургам, но потом снова была возвращена в состав Османской империи.

Под властью турок Босния и Герцеговина получила особый статус наследуемого дворянства, а её территория была расширена за счёт Хорватии. В Боснии началось массовое обращение в ислам, но некоторые из местного населения решились стать католиками. Со временем религиозная картина Боснии и Герцеговины усложнилась: после того, как православные влахи с Дуная прибыли в Сербию для охраны границ с Австро-Венгрией, огромная часть католиков Герцеговины перешла в православие.

В 1849 году произошёл мятеж в связи с введением в 1839 году закона «о равенстве всех подданных султана Османской империи перед законом» и отменой в Боснии в 1848 году обязательного феодального труда. Его устроили бывшие крупные землевладельцы, которым этот закон был не выгоден из-за того, что крестьяне теперь не обязаны были работать на них бесплатно. В 1851 году мятеж был подавлен.

В 1875 году вспыхнуло новое восстание. Поводом к нему послужил неурожай, а причины были как экономическими, так и политическими. Крупные землевладельцы были недовольны крайне низкой рентой и, снова таки, законами 1839 и 1848 годов, а люди желали широкой автономии края или объединения с Сербией или Хорватией. В 1878 году состоялся Берлинский конгресс, на котором было решено передать Боснию и Герцеговину под управление Австро-Венгрии.
В составе Австро-Венгрии

В первые десятилетия под властью австро-венгерского императора Босния и Герцеговина активно развивались. Строились железные дороги, основывались банки, открывались фабрики и заводы — в стране проходила индустриализация. Несмотря на это, в провинции установился полуколониальный режим. Местные выходцы не могли работать в администрации края, так как там работали только австро-венгры. Усилилось политическое противостояние хорватов и сербов, так как и те, и другие желали присоединения этих территорий, соответственно, к Хорватии и Сербии.

В 1903 году на сербский трон взошёл Пётр I Карагеоргиевич. В Сербии произошёл всплеск национализма. Начался Боснийский кризис, окончившийся в 1908 году присоединением к Австро-Венгрии Боснии и Герцеговины. Это поставило всю Европу на грань Первой мировой войны.

В течение десяти лет в Боснии и Герцеговине происходил накал сербского национализма. Теперь Боснийские сербы желали полного объединения с Сербией. По Боснии и Герцеговине прокатилась волна терактов, учинённых молодыми местными сербами при поддержке сербской разведки. В 1914 году произошло убийство австрийского эрцгерцога Франца Фердинанда, которое и положило начало Первой мировой войне.
В составе Королевства Югославия и СФРЮ
БиГ в составе фашистской Хорватии

Когда Первая мировая война закончилась, Австро-Венгрия распалась. Босния и Герцеговина попала в состав королевства сербов, хорватов и словенцев (королевство СХС). Боснийские мусульмане в лице организации ЮМО (Югославская мусульманская организация) начали борьбу за предоставление автономии Боснии и Герцеговины. В 1929 году Александр Карагеоргиевич объявил королевский диктат и преобразовал королевство СХС в королевство Югославия. Босния и Герцеговина были разделены на несколько бановин. В 1939 году из бановин с преобладающим хорватским населением была создана автономная бановина Хорватия.

Когда во время Второй мировой войны Германия и её союзники оккупировали королевство Югославию, то разделили его на несколько областей, при этом Босния и Герцеговина стали частью независимого хорватского государства. Этот германский сателлит был возглавлен фашистским режимом усташей. Период оккупации охарактеризовался тем, что в Боснии и Герцеговине усташи преследовали и убивали сербское население, а сербские подпольные организации наоборот, убивали мусульман.

После окончания войны Босния и Герцеговина получили статус республики в составе югославской федерации, которую по советскому образцу создал Иосип Броз Тито. До 1966 года в руководящих структурах преобладали сербы, преследовавшие хорватских и мусульманских националистов, однако, после 1966 года Броз Тито стал полагаться в основном на коммунистов, кем бы они ни были. Одновременно он создавал условия для развития и процветания мусульманских общин Боснии и Герцеговины как плату за Независимость. Гражданская война

Современная карта Боснии и Герцеговины

По результатам местных выборов к власти в Боснии и Герцеговине пришли различные национальные партии. Мусульманская партия демократического действия (ПДД) никак не могла ужиться с Сербской демократической партией (СДП). В регионе рос религиозный и национальный шовинизм.

В марте 1992 года Босния и Герцеговина провозгласила независимость и изначально была признана странами Европейского союза и США, вслед за чем её начали признавать и другие государства по всему миру. Паравоенные формирования мусульман начали атаки на объекты югославской армии. Затем в боевые действия втянулись отряды сербских ополченцев, негласно поддерживаемые югославской армией. В результате начавшейся войны государство распалось. Во время боевых действий часто подписывались различные договоры и перемирия, которые в скором времени нарушались.

ЕС и ООН был создан план по урегулированию ситуации в Боснии и Герцеговине. Соответствуя ему, страна разделялась на 10 областей, каждая из которых была однородна по своему национальному составу. Боснийские сербы во главе с Радованом Караджичем возвращали отобранную у мусульман территорию. Хорваты и боснийцы согласились с этим планом, но сербы отказались следовать ему. В августе 1995 года самолёты ВВС США приступили к бомбардировке позиций войск боснийских сербов. В результате боснийцы и хорваты признали автономию сербской общины в составе Боснии и Герцеговины. В декабре 1995 года конфликт был улажен Дейтонскими соглашениями при посредничестве США. Но и после подписания этих соглашений обстановка в регионе была крайне неустойчивая.

В Гааге был учреждён международный трибунал по расследованию военных преступлений на пространстве бывшей Югославии. В 1997 году национализм и шовинизм в стране несколько утих, начали проявляться тенденции к сотрудничеству между сербскими и боснийскими властями, однако этого добились только путём давления международного сообщества на Боснию и Герцеговину. После Дейтонских соглашений за целостностью государства следили войска НАТО.