Історія Чилі
Історія Чилі
З давніх часів територія Чилі населялася племенами індіанців - араукана, кечуа, аймара, мапуче тощо. У 1537 р. з території Перу прийшли іспанські завойовники. Конкістадор Педро де Вальдівія в 1541 р. заснував місто Сантьяго. До кінця ХІХ ст. Араукана, що жили на півдні нинішньої Чилі, вдавалося відстоювати свою незалежність. У 1810 р. почалося повстання чилійців на чолі з Бернардо О'Хіггінс проти Іспанії. У 1817 р. війська Х.Сан-Мартіна з Аргентини перейшли Анди і допомогли армії Б.О'Хіггінса здобути перемогу. Конкістадори 1818 р., після перемоги визвольної армії над іспанськими військами в битві під Чакабуко, Чилі здобула незалежність.
Протягом ХІХ ст. у країні кілька разів змінювалися періоди диктатури і демократичного правління, У 1891 р. відбулася коротка, але кровопролитна війна між прихильниками президентського і парламентського правління, що завершилася зміцненням парламентської республіки. Наприкінці ХІХ ст. внаслідок двох Тихоокеанських війн, які велися за території, де розташовані родовища селітри, Чилі відвоювала значну частину територій Перу та Болівії.
Початок XX ст. був відзначений у країні сталими темпами економічного розвитку, пов'язаного зі сприятливою кон'юнктурою на сировинні продукти 3 1924-1931 рр. у країні правив воєнний режим, що завершився в 1932 р. після перемоги на президентських виборах А.Алессандрі, соціально-політична ситуація у країні на початок 1970-х років була стабільною, проте для економічного розвитку були характерні висока інфляція та значні коливання темпів економічного зростання.
Альєнде і Піночет З перемогою в 1970 р. соціаліста С.Альєнде на президентських виборах у країні різко загострилася економічна і політична криза. 11 вересня 1973 р. відбувся військовий переворот, який супроводжувався встановленням диктатури генерала Піночета. З 1973 по 1989 рік законодавча і виконавча влада належала військовій хунті, декрети А. Піночета мали силу закону. У цей час було розпочато реформи спрямовані на залучення іноземних інвестицій, сприяння розвитку виробництва, лібералізацію зовнішньої торгівлі та трудового законодавства, реформування пенсійної системи. У 1980 р. Генералом Піночетом шляхом референдуму було ухвалено конституцію, яка закріпила для збройних сил представництво у верхній палаті парламенту і можливість впливати на ухвалення важливих державних рішень. У середині 1980-х рр. внаслідок загострення соціальних проблем, пов'язаних із закриттям багатьох неконкурентоспроможних підприємств, зростанням зовнішнього боргу і безробіття відбулося посилення внутрішнього протистояння в країні.
Розпочатий політичний діалог між диктатурою та опозицією забезпечив можливість повернення до демократії. Референдум 1988 р. відкинув пропозицію генерала Піночета про продовження виконання ним функцій президента до 1997 р. Більшість населення висловилася за проведення прямих виборів президента, зняття заборони на діяльність політичних партій. Однак роль армії в політичному житті Чилі ще досить помітна. Так, президент не має права звільняти командувачів видами збройних сил, а генерал Піночет, згідно з Конституцією, до березня 1998 р. обіймав посаду командувача армії. Загалом у нинішніх умовах зберігається стабільна рівновага між політичними силами різної спрямованості. Нинішні економічні успіхи є основою своєрідного перемир'я між різними політичними силами в країні.
