Туреччина: поїздка в зимові гори
Ну ось ми і в горах! Очі з цікавістю оглядають пейзажі... Мозок пристосовується до чергової різкої зміни середовища! Ми десь "перед Адана", кілометрів за 100 до Середземного моря і, кажуть, недалеко від сирійського кордону... Почалася гірська частина мандрівки: першопрохід масивом Болкар.
Десантувалися й одразу до справ! - Організовано приступає до створення хаосу в одному, окремо взятому турецькому містечку!
Анархія - мати порядку! У пошуках транспорту, або хоча б когось англомовного розбрелися кількома групами по містечку. І, як на зло - майже всі щось знайшли. Хто бусика, хто також бусика (але дешевше) хто діда, що шпрехав німецькою (мабуть у кайзера колись служив), а хто просто залишився на місці висадки з автобуса і здійняв бучу в радіусі досяжності голосу! На шум збіглося з десяток цікавих турків ... чаєм напоїли, інтернет показали, нагодувати обіцяли ... от тільки чогось не дуже розуміли, що ми від них хочемо!!! Згодом зрозуміли ... розмовник пішов у справу; що не могли "передати словами", малювали на папері (вийшло схоже на наскельні розписи первісних людей) ..... Коли наш потік інформації турки дешифрували - вже ми не розуміли, що вони нам відповідають))) Закінчилося як і будь-який шум - візитом поліції! Уява вже малювала сувору азіатську каталажку, але поліція приїхала нам допомогти (!!! Ви про таке в нашій країні чули?) Пронюхали, що тут тусуються іноземці і щось від усіх хочуть .... і не затримався) Поліція знала інгліш не гірше за наш .... але ніхто з піднявши галас без керівника не зміг пригадати куди ми зібралися їхати (тюркські назви, Млин)))) Так ми і веселили турків, а турки нас ... поки не намалювалося кілька водіїв)) якогось із них ми ж обрали перевізником (майже тендер вийшов))))
Перевізник виконав свій обов'язок ну ду-у-у-уже відповідально - закинув нас на 2000 г. (!) висоти майже під точку, де перший табір планувався! Знову (вдруге за ранок) вибух мозку - ми вже пакуємося по похідній і Шуру по коліно в снігу на висоті, що для старту, перевищує Говерлу! Короткі переходи і табір (якби не водій, довго б сюди ще пиляли)! Місце під хребтом, що видається в наш бік величезною, напрочуд фотогієнічною скелею!
Увечері зібралися прогулятися до озера ... є місця, де воно іноді буває, зараз під снігом. На зворотному шляху гори привітали нас невеличкою багатогодинною хуртовиною (невеличкою вона стала в контексті наступних днів), ми ж привітали гори допиванням медовухи та інших недобитих у цивілізації радощів тіла!
Відбій! Похід почався! Реклямка місцевого пива в місцевих горах
День другий. Перший повноцінний.
І ось він - режим повноцінного туристського походу. Прокинулися. Почали традицію ранкового пінгвінування (хитання в напівсонному стані, закутавшись у спальник). Поснідали. Зібрали табір. Уже майже забули про те, що ще вчора були в цивілізації. Рушили .... Першопрохід почався!
Першопрохід, це коли йдеш по горах у стилі культового Віталіка - "без мапи, без компаса, без провідника, без жодного фіга" - використовуючи інтуїцію та ЖоПС, який, однак, не відображає реальність повною мірою - лише загальні обриси шляху малює. Добре, що інтуїція в пана керівника вигравірувана до ідеалу - напевно наслідок того, що його "ЖоПС" уже багато де носило.
Класичне "Кращими за гори можуть бути тільки гори, на яких Ще не бував" - у даному випадку звучатиме "на яких ніхто не бував"! Даєш наші імена на карті світу!!! І інші придумані нами слова))
До обіду повільно повзли долиною вгору, долаючи кашоподібне місиво. Таке утворюється зі снігу під палючим сонцем. Хочеш не хочеш, а замислишся про користь бахіл, сонцезахисних окулярів і крему від сонця... нестача якого виливалася багровінням то губ, то нижніх половин вух, то під носом, то в інших незвичних місцях.
Організм поступово знайомиться з усіма "дійовими особами" тамтешніх гір - сніг, подекуди слід; пухкий сніжок (каша), що подекуди ковтає тебе "по самі помідори"; вітерець, вітер, вітряк, вітряк (з їхніми старшими братами ще познайомимося ;-)) спекотне сонце (як воно є) і прохолодна погода (як його нема); холод (ховається від сонця і від руху, але приходить коли нема тих двох); скелі буруватого кольору (багато стін, вертикалей і вивітрювання); пейзажі (шикарні). На найближчі дні наша група стала повноправним учасником цього неперевершеного колективу.
Долина являла собою ланцюжок ямковідних терас - за перехід виходило долати приблизно одну з них. Частина групи йшла важкувато через гірняшкоподібні симптоми - головний біль, нудоту, слабкість (не жарт же - в перший повноцінний день до обіду вибратися на 3000 м). Майже всі в процесі отримали можливість спробувати себе у відповідальній ролі топтунів! Ось так, поступово долаючи згадані тераси, дочалапали до обіду з краєвидами, з одного боку - на перевал, з іншого - на подолану нами долину. Величезна скеля, під якою ми прокинулися, виявилася невеличким пімптиком на цьому хребті...
Після обіду за переходик вибралися на перевал! Все-таки приємно усвідомлювати, що до тебе тут нікого не було! Ну хоча таких, хто про це написав. А місцеві якщо й шастають, то точно не в холодний сезон - за п'ять наступних днів ми не помітили жодних (!) ознак цивілізації! Зате гори були насичені птахами різного калібру і слідами дрібної живності. Інформаційні проспекти говорять про всяких барсів-рисей, але якщо такі і є, то групи туристів десятою дорогою обходять, не залишаючи жодних слідів.
На підйомі (Крутеньке такому) топтуни систематично чергувалися між собою по через 20-50 кроків. Перед сідловиною кашкоподібний сніг змінився на твердий наст. Частину групи, що піднялася на перевал після мене, зустрічав свист вітру та шурхіт жовто-блакитного прапора:-)
Далі погодка дещо зіпсувалася і траверс хребта схилом відбувався в умовах поганої видимості, ще трохи незвичної нам. З часом нульова видимість стане "улюбленою".
Снігова каша на крутому схилі хребта має той плюс, що поїхати далеко вниз по ній неможливо. Однак ходити по ній, це додатковий "атракціон", особливо ефектно в поєднанні з хмарністю і пронизливим вітром. Швидко рухатися не виходить, і поки топтуни торують шлях, решта розважається нескладними наснижніми малюнками та посланнями тим, хто йде позаду.
Годинки через дві стаємо табором, не втрачаючи висоти - на 3000 м. Вперше окопуємось - будуємо снігову стіну підручними засобами, включно з кухонними дощечками та кришками від казанків. З плином походу ми досягнемо значних висот в інженерно-архітектурному облаштуванні табору в умовах зими на високогір'ї. Уже за першої спроби використовуємо деякі будівельні навички, вирівнюючи дно табору "під нуль".
Ближче до заходу сонця погодка прояснилася трохи, що дало змогу в комфортних умовах провести церемонію посвяти "новобранців" у гірські туристи (перевал узяли, як-не-як). Ритуал простий: міцно всередину і люблячий удар льодорубом по касці! І в намет до старших товаришів! Одному хлопчику в Дойчлянді, мабуть, добряче гікалося, коли ми прихрумкували натовпом його смачної шоколадної передачку.
Ніч очікувалася суворою (гори... зима... сніг... і т.д.), але реальність виявилася оптимістичною! Аріна, яка прикривала лівий фланг мого тіла, зарекомендувала себе як непересічна грилочка! Може й не на весь зріст, але майже! Другу половину намету займали Майстер (так повелося в поході величати керівника) і Юля, температура тіла якої різко контрастує з прізвищем (Мороз), тобто замерзнути було нереально за всього бажання.
Сон ...
Потужність і краса природи.
Третій день.
Прокидатися в темряві нашій групі явно не вистачало натхнення... Ні, ми стабільно прокидалися рано вранці, але цього було недостатньо для швидкого руху маршрутом. Специфіка гір виявилася в тому, що як тільки сонце починає припікати - сніг стає дуже важко прохідним. А припікати починає рано - тропіки як-не-як. Пройшли за день дуже багато, зате яскраво.
Спочатку довго й нудно топтали кілька кілометрів на перевал, від якого врешті-решт відмовилися (Майстер усі можливі ризики перетинає, не шкодуючи маршруту) і піднялися на хребет у дещо іншому місті. Обід теж наздогнав нас на схилі. Піднявшись на хребет ми вперше опинилися вище за все, що навколо! Тобто - краєвиди були: ухххх, охххх і ахххх! На горизонті замаячив апофігей маршруту - гора Мететгіз, найвища точка цього району. Далі пройшлися невеличким, але симпатичним (особливо - з технічного боку) хребтиком і ще за перехід вийшли на сонячне, фотогігієнічне місце, яке невдовзі перетворилося на табір. Мететгіз наступного разу ми побачимо на фотографіях (саме - побачимо, інші органи чуття ним ой ще як наситяться).
Розвиваючи будівельні технології, намагаємось із сипухи створити майданчик для наметів))) майданчик не вийшов - натомість вийшла чудова тераса для вечері, милування долиною та звишування ніг над нею ж. А милуватися було чим...
Місце відверто медитативне. Пейзаж під ногами мені навіював думки про конан-дойловський Загублений Світ: висяча долина без видимих шляхів спуску з неї. Хотілося вірити, що після сходу снігу тут з'являться дерева, травичка, озера і якісь невідомі тварини .... Про те, що місце далеко не просте, нагадав спальник керівника, який з невідомих причин просто взяв і покотився вниз! Та й не на сильному крутяку лежав же - поруч інших речей купа була... Але скинути пів кілометра висоти йому ж захотілося. Решту походу Майстер провів у спальнику учасники походу, тобто не сильно зайнятий втратою
Четвертий день почався зі сходу сонця над загубленим світом! А закінчився в чомусь схожому на Білу імлу Джека Лондона.)))) Рушили раніше звичайного в надії потоптати твердий наст "поки не почалося". Природа наміри просікла - сонце виглянуло через півтори доби.
Поки ми поступово реалізовували класичну установку "вперед і вгору, а там..." остаточно затьмарюється... Специфіка ситуації була в тому, що для сходження з хребта перед цим потрібно було на найвищу його точку піднятися - Мететгіз той самий. Десь на середині підйому стали у зв'язку - дівчат трохи зносило вітром (незважаючи на 20 кг за спиною). Більшість групи вершини не помітив - хуртовина заліплювала окуляри і пошкрябувала обличчя крупою. На вершині спробували перечекати негоду під тентом, все ще сподіваючись, що ці "капризи природи" нетривалі будуть. Вистачило хвилин на 15... Поміркували, що замерзнути в русі якось позитивніше, ніж сидячи на вершині гори - стали в паралельні зв'язки (щоб не погубитись) і ... далі Майстер продемонстрував майстер-клас водіння групи в умовах жорсткого опору сил природи. Скинули півкілометра висоти в Пурз (нульова видимість, заліплене снігом обличчя, провали в сніг, затерплі пальці на льодорубі тощо). За годинку виположилося .... трохи заспокоївся ... хмари на мить розійшлися ... картина маслом: ми стоїмо на перемичці між хребтами, шириною метрів 10! З обох боків нашого спуску - скельні обриви! Щоб у подібних умовах настільки акуратно вийти саме на це місце, більшу Чуйку і вміння шаманити з компасом і жопсом треба мати!
Табір ... нашому вмінню будувати снігові стіни та інші укриття вже будь-який ескімос позаздрить! Стіну апгрейднули дахом із тенту)) Коньяк із сигарами та компот доповнили нашу скромну вечірню трапезу .... Комфорт потрібно скрізь створювати) навіть якщо все довкілля схоже на середовище для полярних оповідань Джека Лондона!
У таких умовах звичайні радощі стають куди приємнішими
П'ятий день почався приблизно так само, як закінчився попередній - з улюбленої (вже) нульової видимості та холодної кулінарії. День довгий і насичений! Спуск .... до обіду спускалися надзвичайно мальовничим вузьким каньйоном, то здіймаючи голову на вертикальні стіни навкруги, то визираючи десь внизу хоч щось комфортне. На висоті 3000 м. над нами прошмигнула кілька зграй ластівок - напевно з Ірія повертаються.
Чим нижче - тим сонячніше, тепліше ... але сніг теж не спить - а все кашеутворюється і кашеутворюється.
За дві годинки побачили вдалині долину - з вкритими лісами схилами і руслом річки поміж зеленими берегами .... але на більш менш горизонтальну-поверхню вибрели тільки в районі обіду, навісивши перед мотузку дюльфером. Вихід з ущелини теж літературний був ... але вже зі світу не Лондона, а Толкієна. Приблизно так я собі уявляв браму Мордора - вертикальна ущелина в сірих кольорах каменю! А перед нею вже й квіти розквітли...
Найбільшу радість отримали від криниці з водою. Нарешті цю Аква Віту можна не економити, як бербер, а заливати куди завгодно в якій завгодно кількості! Водний "безліміт" виявився оманливим: у тих горах струмки-річки на поверхні рідкість - усе зібрано в підземні комунікації та виходить на поверхню лише у спеціально навчених колодязях. Ось вам і турецька газдовитість! До речі, колодязь і залишки коша - перші функціонуючі рукотворні споруди, що функціонують, за 5 днів походу!
А ще я ногу примудрився підвернути - щойно з "Мордора" на рівну поверхню ступив! І клигав потім два дні через це .... якби не лікар, мабуть клигав би довше
Після обіду першопрохід перейшов у стадію маршу дорогою вздовж річки. На шляху зроблено спроби вербального контакту з аборигенами! Поговорили на славу: турок-пастух у шароварах про своє, ми про своє! Контакт відбувся, з розумінням от не склалося - вони там ні бельмеса не петрають нашою)))) турки)) (бельмеса - в Українському з турецької причвалало, між іншим)
Післяобідній марш-кидок на півтора десятка км асфальтом убив наші ноги більше, ніж усі попередні турецькі гори разом узяті - до вечора половина групи ледве чвалала ... зате підйоми легко давалися!
Трохи поблукавши поміж перехресть та монументами невідомим партизанам вибралися до першого осередку цивілізації - невеличкого поселення у кілька десятків будинків та мечеть! Поки Майстер шукав транспортний засіб, гостинні турки з придорожнього вагончика вже заклали чайник і почали ліпити для нас щось їстівне)) еххх - хороші у них традиції! Всіх пригощати)) Шкода, що цього разу скуштувати місцевої кулінарії нам не довелося ... Єдиний транспорт на селі виявився бусиком без стартера) Заводили всією сім'єю .... а як завели, відповідно - зупинити вже не могли! Тобто часу посидіти з гостинними турками не залишилося (інакше й не поїхали звідти). Отже, винувато знизуючи плечима, завантажуємось і рулимо до вже знайомого Позанті! А там уже знайомим чином шукаємо готель - галасливо спілкуємось з усіма незнайомими одна одній мовами) Уявіть - 12 туристів, навколо десятка зо два турків різного віку... мови ніхто ніякої не розуміє ... і все це кодло намагається спілкуватися! Кіпешу на все село ... Закінчилося, як завжди на таких галасливих тусовках, - приїздом поліції, яка, як завжди, забирає з собою в "бобик" найактивніших ... але везе "но не в тюрьму, а к ресторану" (Ляпіс Трубецкой), тобто в найдешевший місцевий хостел!
Вечір у прогулянках містом, дегустації кебабів, пива, ракії (що вони в тому пектусині знаходять??) та інших радощах невеличкого містечка... а якихось 10 годин до цього ми спостерігали за перелітними ластівками зі снігового укриття, що на вищому на 2000 м. рівні вище, ніж зараз)Такий ось насичений день! Такий ось насичений Першопрохід!
Завтра вже на нас чекає хоженого-перехожень Аладаглар!
Козаки продовжують свою подорожню місію в диких і не дуже куточках Туреччини!
Продовження слідує...
________________________
ВЕРСИЯ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ
Ну вот мы и в горах! Глаза с любопытством осматривают пейзажи ... Мозг приспосабливается к очередной резкой смены среды! Мы где-то "перед Адана", километров за 100 до Средиземного моря и, говорят, недалеко от сирийской границы ... Началась горная часть путешествия: першопрохид массивом Болкар.
Десантировались и сразу к делам! - Организовано приступает к созданию хаоса в одном, отдельно взятом турецком городке!
Анархия - мать порядка! В поисках транспорта, или хотя бы кого-то англоязычного разбрелись несколькими группами по городку. И, как назло - почти все что-то нашли. Кто бусика, кто также бусика (но дешевле) кто деда, шпрехав по-немецки (видимо у кайзера когда-то служил), а кто просто остался на месте высадки из автобуса и поднял бучу в радиусе досягаемости голоса! На шум совпало с десяток интересных турок ... чаем напоили, интернет показали, накормить обещали ... вот только чего-то не очень понимали, что мы от них хотим!! Со временем поняли ... разговорник пошел в дело; что не могли "передать словами", рисовали на бумаге (получилось похоже на наскальные росписи первобытных людей) ..... Когда наш поток информации турки дешифровали - уже мы не понимали, что они нам отвечают))) Закончилось как и любой шум - визитом полиции! Воображение уже рисовало суровую азиатскую каталажку, но полиция приехала нам помочь (!! Вы о таком в нашей стране слышали?) Пронюхали, что здесь тусят иностранцы и что-то от всех хотят .... и не задержался) Полиция знала инглиш не хуже нашего .... но никто из подняв шум без руководителя не смог вспомнить куда мы собрались ехать (тюркско названия, Млин)))) Так мы и веселили турок, а турки нас ... пока не нарисувалось несколько водителей)) какой-то из них мы же избрали перевозчиком (почти тендер вышел))))
Перевозчик выполнил свой долг ну о-о-о-очень ответственно - забросил нас на 2000 г. (!) Высоты почти под точку, где первый лагерь планировался! Снова (второй раз за утро) взрыв мозга - мы уже пакуемось по походной и Шуру по колено в снегу на высоте, что для старта, превышает Говерлу! Короткие переходы и лагерь (если бы не водитель, долго бы сюда еще пилили)! Место под хребтом, выдается в нашу сторону огромной, удивительно фотогиеничною скалой!
Вечером собрались прогуляться к озеру ... есть места, где оно иногда бывает, сейчас под снегом. На обратном пути горы приветствовали нас небольшой многочасовой метелью (небольшой она стала в контексте следующих дней), мы же поздравили горы допиванням медовухи и других недобитых в цивилизации радостей тела!
Отбой! Поход начался!Реклямка местного пива в местных горах
День второй. Первый полноценный.
И вот он - режим полноценного туристского похода. Проснулись. Начали традицию утреннего пингвинування (шатания в полусонном состоянии, закутавшись в спальник). Позавтракали. Собрали лагерь. Уже почти забыли о том, что еще вчера были в цивилизации. Двинулись .... Першопрохид начался!
Першопрохид, это когда прешь по горам в стиле культового Виталика - «без карты, без компаса, без проводника, без ни фига» - используя интуицию и ЖоПС, который, однако, не отражает реальность в полной мере - только общие очертания пути рисует. Хорошо, что интуиция у господина руководителя выгравирована к идеалу - наверное следствие того, что его «ЖоПС» уже много где носило.
Классическое "Лучше гор могут быть только горы, на которых Еще не бывал" - в данном случае будет звучать "на которых никто не бывал"! Даешь наши имена на карте мира!! И другие придуманы нами слова))
До обеда медленно ползли долиной вверх, преодолевая кашеобразную месиво. Такое образуется из снега под палящим солнцем. Хочешь не хочешь, а задумаешься о пользе бахил, солнцезащитных очков и крема от солнца ... недостаток которого выливалась багровинням то губ, то нижних половин ушей, то под носом, то у других необычных местах.
Организм постепенно знакомится со всеми «действующими лицами» тамошних гор - снег, иногда след; рыхлый снежок (каша), иногда глотает тебя «по самые помидоры»; ветерок, ветер, ветрюган (с их старшими братьями еще познакомимся ;-)) ; жаркое солнце (как оно есть) и прохладная погода (как его нет) холод (скрывается от солнца и от движения, но приходит когда нет тех двух), скалы буроватого цвета (много стен, вертикалей и выветривания), пейзажи (шикарные) . На ближайшие дни наша группа стал полноправным участником этого непревзойденного коллектива.
Долина представляла собой цепочку ямковидних террас - за переход получалось преодолевать примерно одну из них. Часть группы шла тяжеловато через горняшкоподибни симптомы - головная боль, тошноту, слабость (не шутка же - в первый полноценный день до обеда выбраться на 3000 м). Почти все в процессе получили возможность попробовать себя в ответственной роли топтунов! Вот так, постепенно преодолевая упомянутые террасы, дочалапалы до обеда с видами, с одной стороны - на перевал, с другой - на преодоленное нами долину. Огромная скала, под которой мы проснулись, оказалась небольшим пимптиком на этом хребте ...
После обеда за переходик выбрались на перевал! Все-таки приятно осознавать, что к тебе здесь никого не было! Ну хотя таких, кто об этом написал. А местные если и шныряют, то точно не в холодный сезон - за пять последующих дней мы не заметили никаких (!) Признаков цивилизации! Зато горы были насыщены птицами разного калибра и следами мелкой живности. Информационные проспекты говорят о всяких барсов-рысей, но если такие и есть, то группы туристов десятой дорогой обходят, не оставляя никаких следов.
На подъеме (Крутенькое таковом) топтуны систематически чередовались между собой по через 20-50 шагов. Перед седловиной кашицеобразный снег сменился твердый наст. Часть группы, которая поднялась на перевал после меня, встречал свист ветра и шорох желто-голубого флага :-)
Далее погодка несколько испортилась и траверс хребта по склону происходило в условиях плохой видимости, еще немного непривычной нам. Со временем нулевая видимость станет «любимым».
Снежная каша на крутом склоне хребта имеет тот плюс, что поехать далеко вниз по ней невозможно. Однако ходить по ней, это дополнительный «аттракцион», особенно эффектно в сочетании с облачностью и пронизывающим ветром. Быстро двигаться не получается, и пока топтуны прокладывают путь, остальные развлекается несложными наснижнимы рисунками и посланиями позади идущим.
Часика через два становимся лагерем, не теряя высоты - на 3000 м. Впервые окопуемось - строим снежную стену подручными средствами, включая кухонными дощечками и крышками от котелков. С течением похода мы достигнем значительных высот в инженерно-архитектурном обустройстве лагеря в условиях зимы на высокогорье. Уже при первой попытке используем некоторые строительные навыки, выравнивая дно лагеря «под ноль».
Ближе к закату солнца погодка прояснилась немного, что позволило в комфортных условиях провести церемонию посвящения «новобранцев» в горные туристы (перевал взяли, как-никак). Ритуал прост: крепко внутрь и любящий удар ледорубом по каске! И в палатку к старшим товарищам! Одному мальчику в Дойчлянди видимо сильно гикалось, когда мы прихрумкувалы толпой его вкусной шоколадной передачку.
Ночь ожидалась суровой (горы ... зима ... снег ... и т.д.), но реальность оказалась оптимистичной! Арина, которая прикрывала левый фланг моего тела, зарекомендовала себя как незаурядная грилочка! Мож и не во весь рост, но почти! Вторую половину палатки занимали Мастер (так повелось в походе величать руководителя) и Юля, температура тела которой резко контрастирует с фамилией (Мороз) есть замерзнуть было нереально при всем желании.
Сон ...
Мощность и красота природы.
Третий день.
Просыпаться в темноте нашей группе явно не хватало вдохновения ... Нет, мы стабильно просыпались рано утром, но этого было недостаточно для быстрого движения по маршруту. Специфика гор оказалась в том, что как только солнце начинает припекать - снег становится очень трудно проходимой. А прижигать начинает рано - тропики как-никак. Прошли за день очень много, зато ярко.
Сначала долго и нудно топтали несколько километров на перевал, от которого в конце концов отказались (Мастер все возможные риски пересекает, не жалея маршрута) и поднялись на хребет в несколько ином городе. Обед тоже настиг нас на склоне .. Взобравшись на хребет мы впервые оказались выше всего, что вокруг! То есть - пейзажи были: ухххх, охххх и ахххх! На горизонте замаячил апофигей маршрута - гора Мететгиз, высшая точка данного района. Далее прошлись небольшим, но симпатичным (особенно - с технической стороны) хребтиком и еще за переход вышли на солнечный, фотогиеничне место, которое вскоре превратилось в лагерь. Мететгиз следующий раз мы увидим на фотографиях (именно - увидим, другие органы чувств ним ой еще как насытятся).
Развивая строительные технологии, стараемся с сипухи создать площадку для палаток))) площадку не вышел - зато получилась замечательная терраса для ужина, любование долиной и звишування ног над ней же. А любоваться было чем ...
Место откровенно медитативное. Пейзаж под ногами мне внушал мысли о конан-дойловський Затерянный Мир: висячая долина без видимых путей спуска с ней. Хотелось верить, что после схода снега здесь появятся деревья, травка, озера и какие-то неизвестные животные .... О том, что место далеко не простое, напомнил спальник руководителя, который по неизвестным причинам просто взял и покатился вниз! И не на сильном крутяк лежал же - рядом других вещей куча была ... Но сбросить пол километра высоты ему же захотелось. Остальные похода Мастер провел в спальнике участники похода, то есть не сильно занят потерей
Четвертый день начался с восхода солнца над затерянным миром! А закончился в чем-то похожем на Белую мглу Джека Лондона.))) Двинулись раньше обычного в надежде попрать твердый наст «пока не началось». Природа намерения просекли - солнце выглянуло через полтора суток.
Пока мы постепенно реализовывали классическую установку «вперед и вверх, а там ...» окончательно омрачается ... Специфика ситуации была в том, что для схода с позвоночника перед этим нужно было на высшую его точку взобраться - Мететгиз тот же. Где-то на середине подъема стали в связи - девушек немного сносило ветром (несмотря на 20 кг за спиной). Большинство группы вершины не заметил - пурга залепляли очки и пошкрябувала лицо крупой. На вершине попытались переждать непогоду под. тентом, все еще надеясь, что эти «капризы природы» непродолжительные будут. Хватило минут на 15 ... Помизкувалы, что замерзнуть в движении как-то позитивно чем сидя на вершине горы - стали в параллельные связи (чтобы не погубитись) и ... далее Мастер продемонстрировал мастер-класс вождения группы в условиях жесткого сопротивления сил природы. Сбросили полкилометра высоты в Пурз (нулевая видимость, залеплен снегом лицо, провалы в снег, затекшие пальцы на ледоруб и т.д.). За часик виположилось .... немного успокоился ... облака на мгновение разошлись ... картина маслом: мы стоим на перемычке между хребтами, шириной метров 10! С обеих сторон нашего спуска - скальные обрывы!. Чтобы в подобных условиях настолько аккуратно выйти именно на это место, большую Чуйко и умение шаманить с компасом и жопсом надо иметь!
Лагерь ... нашем умению строить снежные стены и другие укрытия уже любой эскимос позавидует! Стену апгрейднулы крышей из тента)) Коньяк с сигарами и компот дополнили нашу скромную вечернюю трапезу .... Комфорт нужно везде создавать) даже если все окружающее похоже на среду для полярных рассказов Джека Лондона!
В таких условиях обычные радости становятся куда приятнее
П "пятый день начался примерно так же, как закончился предыдущий - с любимой (уже) нулевой видимости и холодной кулинарии. День длинный и насыщенный! Спуск .... до обеда спускались чрезвычайно живописным узким каньоном, то поднимая голову на вертикальные стены вокруг, то выглядывая где-то внизу хоть что-то комфортно. На высоте 3000 м. над нами юркнула несколько стай ласточек - наверное с Ирия возвращаются.
Чем ниже - тем солнечнее, теплее ... но снег тоже не спит - а все кашеутворюеться и кашеутворюеться.
За два часика увидели вдали долину - с покрытыми лесами склонами и руслом реки между зелеными берегами .... но на более менее горизонтальную-поверхность вибрелы только в районе обеда, навесив перед веревку дюльфером. Выход из ущелья тоже литературный был ... но уже из мира не Лондон, а Толкиена. Пиблизно так я себе представлял ворота Мордора - вертикальная ущелена в серых цветах камня! А перед ней уже и цветы расцвели ...
Наибольшую радость получили от колодца с водой. Наконец эту Аква Виту можно не экономить, как бербер, а заливать куда угодно в которой угодно количестве! Водный "безлимит" оказался обманчивым: в тех горах ручьи-реки на поверхности редкость - все собрано в подземные коммуникации и выходит на поверхность только в специально обученных колодцах. Вот вам и турецкая газдовитисть! Кстати, колодец и остатки коша - первые функционирующие рукотворные сооружения за 5 дней похода!
А еще я ногу умудрился подвернуть - как только "Мордора" на ровную поверхность ступил! И клигав потом два дня через это .... если бы не врач, видимо клигав бы дольше
После обеда першопрохид перешел в стадию марша по дороге вдоль реки. На пути предприняты попытки вербального контакта с аборигенами! Поговорили на славу: турок-пастух в шароварах о своем, мы о своем! Контакт состоялся, с пониманием вот не сложилось - они там ни бельмеса не петрають по нашему))) турки)) (бельмеса - в Украинском из турецкой причвалало, между прочим)
Послеобеденный марш-бросок на полтора десятка км по асфальту убил наши ноги больше чем все предыдущие турецкие горы вместе взятые - к вечеру половина группы чуть чвалала ... зато подъемы легко давались!
Немного побродив между перекрестками и монументами неизвестным партизанам выбрались к первой ячейки цивилизации - небольшого поселения в несколько десятков домов и мечеть! Пока Мастер искал транспортное средство, гостеприимные турки из придорожного вагончика уже заложили чайник и начали лепить для нас что-то съедобное)) еххх - хорошие у них традиции! Всех угощать)) Жаль, что на этот раз попробовать местной кулинарии нам не пришлось ... Единственный транспорт на селе оказался бусиком без стартера) Заводили всей семьей .... а как завели, соответственно - остановить уже не могли! То есть времени посидеть с гостеприимными турками не осталось (иначе и не уехали оттуда). Итак, виновато пожимая плечами, загружаемся и рулим в уже знакомое Позанти! А там уже знакомым образом ищем отель - шумно общаемся со всеми на незнакомых друг другу языках) Представьте - 12 туристов, вокруг десятка два турок разного возраста ... языка никто никакой не понимает ... и все это отродье пытается общаться! Кипешу на все село .. Закончилось, как всегда на таких шумных тусовках - приездом полиции, которая как всегда - забирает с собой в "бобика" самых активных ... но везет "но не в тюрьму, а к ресторану" (Ляпис Трубецкой), то есть в самый дешевый местный хостел!
Вечер в прогулках по городу, дегустации кебабов, пива, ракии (что они в том пектусин находят??) И других радостях небольшого города ... а каких-то 10 часов до этого мы наблюдали за перелетными ласточками из снежного укрытия, на выше на 2000 м. выше чем сейчас)Такой вот насыщенный день! Такой вот насыщенный Першопрохид!
Завтра уже нас ждет хоженого-перехожений Аладаглар!
Казаки продолжают свою подорожную миссию в диких и не очень уголках Турции!
Продолжение следует ...
