Подорож до Туреччини

Загальний маршрут подорожі: Київ - Харків - Стамбул - Позанті - Балкарський хребет (з гіркою Мететгіз - 3500 м.) - якийсь дачний хутір - Позанті - Демікарзік - хребет Аладаглар (з гіркою Емлер - 3750 м.) - глухе село в горах - водоспади Капузо - Баши - Каппадокія (Гереме та купа всього навкруги) - Стамбул (у частині групи - Сід та Анталья) - Харків - Київ.

Різноманітних вражень дуже багато, але про все поступово.

Летимо через Харків - бо звідти літає лоу-кост авіакомпанія Пегасус, яка готова за півтори сотні баксів звозити вас у Стамбул і назад.

Спочатку був Стамбул! Хоча ні - спочатку був потяг на Харків і перманентна п'янка впродовж переїзду (сказали, що є така традиція - щоб добре ходилось, треба в дорозі добряче задовольнити Бахуса .... а він, напевно, вже якось знайде консенсус із різними володарями природних сил і людських доль). З огляду на те, що я щойно перед тим вийшов із періоду легкого багатомісячного божевілля перед захистом дисертації - традиція припала краще нікуди. Отож, на цій веселій хвилі прилетіли вже в аеропорт і в дуже гарному настрої здійснюємо пересадку на літак.

У голові наспівується давній, як світ, мотив Віктора Павліка "Афіни-Київ-Істамбул" у перемішку з піснями з "п'єси "Запорожець за Дунаєм" та фразами з "Восток "Леся дереву" Слов'янського))) ....За півтори години під крилом замиготіли вогні величезного міста...

Стамбул.Про місто.

Стамбул, як відомо - місто контрастів. Тут можна спокійно гуляти з Європи в Азію, насолоджуватися східною екзотикою в умовах європейської цивілізованості та комфорту (не знаю, однак, чи це однозначна перевага), а відхилившись від галасливих туристичних шляхів, - опинитися на спокійних вулицях, де закутані в шаровари й хустини жінки ведуть розмірені бесіди, між будинками сушиться білизна, а дітлахи ганяють всюдисущих котів... або навпаки.

Центр міста мені нагадав біблійний Вавилон - народ якими тільки мовами не розмовляє. Особливо це відчутно в центральному районі Султанахмет (це там де Софія, султанський палац і все інше) і в районі торговельної вулиці Істікляль (якраз у нас під "будинком"). Зовсім затісно там стало вночі - пересування вулицями частенько нагадували спроби рухатися в натовпі перед сценою на якомусь концерті. Місто не лише за давньоруських чи козацьких часів було величезним - воно й нині таким є.

Трохи демографії: загалом у Стамбулі мешкає 13 мільйонів людей, і за цим показником він на гордому другому місці у світі, після Шанхаю; у міській агломерації Великий Стамбул мешкає 16 мільйонів людей (5-та частина населення Туреччини); на додачу, за рік місто відвідує до 6-ти мільйонів туристів - і вся ця братія "тусить" на відносно невеликій ділянці історичного центру... від того масовки і не дивні.

І ось у цьому самому історичному центрі зібрано майже все те, подивитися на що приїжджає половина жителів Європи. Насамперед це Айя Софія - колись найбільший православний храм світу, потім величезна мечеть, а відтоді, як Ататюрк розігнав церковників, - музейний комплекс. Поруч - колишній султанський палац Топкапи, тепер же - музей із колекцією в 65 тисяч експонатів. За кілька кроків - музей археології з колекціями старожитностей стародавнього Сходу (там навіть ворота з Вавилона є, кажуть...), поруч (цього разу по вертикалі) - підземні комунікації з вражаючими водосховищами візантійського періоду... це не рахуючи музеїв калібром поменше та численних величезних старих мечетей, не всі з яких вдалося візуально ідентифікувати. Шкода, що більшість пам'яток змогли оглянути лише ззовні - на все не вистачало часу та коштів (не тиснула жаба платити по 10 євро за кожний музей після країни, де мало який з них коштує більше 10 гривень .... але кажуть - воно того насправді варте). А ще є залишки міських мурів - впродовж тисячі років найпотужнішої фортифікаційної споруди ойкумени, античний акведук та кілька султанських палаців у Бешикташі. А ще .... здалося, що список можна доповнювати й доповнювати, бо ми торкнулися лише верхівки цього історично-культурно-художньо-екзотичного айсберга цікавинок, що виріс на одвічному перехресті культур і цивілізацій. Більш ніж упевнений, що поки все в цій точці планети не опанував - не заспокоїмося, а поки ж було ознайомлення) дуже вдале)

З мінусів: дуже бракує красивих дівчат на вулицях ... місцевих взагалі немає (прошарок від 20-и до 40-а років майже не зустрічається), а туристи (як і більшість мандрівників) мають дещо бомжуватого вигляду. Україна в цьому плані - найкраща! Уявляю очі турків, які вперше ступають на нашу землю)))))))))

"Бред і жах Сходу. Пилова катастрофа Азії. Зелень тільки на прапорі Пророка. Тут нічого не росте, окрім вусів. Чорноока, що заростає до вечора триденною щетиною частина світу. Вугілля багаття, що заливається сечею. Цей запах! З домішкою кепського тютюну і спітнілого мила. І Цей пісок, що повсюдно, навіть у місті, летить у морду, виколює світ з очей - і на тому спасибі. Повсюдний бетон, консистенції кізяк і кольору розритої могили. Місцеве населення, яке в стані повного ступору сидить у злиденних закусочних, задерши голови, як у намазі навиворіт, до телеекрана"

Ось так 1985 року описував Стамбул Йосип Бродський .... і якщо його враження не викликані якимось суб'єктивізмом, місто змінилося цілком і повністю! Зелені й надалі мало (клімат бо), але її бережуть і доглядають. А ще в них на вулицях доволі чисто, хоча й звичка смітити присутня (прибирають так), а ще в них чудовий транспорт (окрім справді "турецького" метро - техніка нова, а от організований рух якось незручно й малозрозуміло), а ще там поліція допомагає випадковим людям "безоплатно" (робота така бо). Сподіваюся, що наші позитивні враження виникли не тільки тому, що ми далеко від центру не ходили)))))) Якщо темпи розвитку їхньої країни та недорозвитку нашої збережуться - незабаром кордон між Європою та Азією проведуть по Карпатах)

Діалог у метро:

- І що, от щоб доїхати до центру (куди півгодини ходу), треба зробити 3 пересадки, заплативши щоразу по 10 гривень???

- Ну ту-у-у-у-у-РКИ!!! (І пальцем коло віскі).

Про торгівлю в Туреччині.

Усе місто - величезний базар. У тих місцях, де торгові ряди не мають організовано-базарного вигляду, майже в кожному будинку на першому поверсі розміщується магазин-лавка. Там, де немає крамниць - торгують з автівок, асфальту, бордюрів, у переходах, біля мечетей та й узагалі всюди. Що далі від центру - то більше між торгівлею зустрічаємо різноманітних майстерень (найчастіше таких - які б в історичному кіно побачити можна було), сервісу, послуг і просто вільного місця. Торгівля в турків у крові. Торгуватися заведено скрізь, де тільки є товарно-грошові відносини: у магазинах, на ринках, під час купівлі квитків на автобусі, у таксі, у готелях, коли наймаєте щось або домовляєтеся про щось - загалом, легше назвати місця, де торгуються. І трохи дивно в цьому контексті читати історичні книжки, в яких пишуть, що торгівлю в Османській Імперії тримали різні греки, вірмени чи євреї. Проте вплив глобалізації дедалі відчутніший і звичка торгуватися поступається прагматизму конвеєрної роботи з великою масою туристів - у крамницях багато де вже висять цінники і в туристичних районах ціну збивати стає дедалі важче.

Іноді вони торгуються самі з собою - одного разу продавець хліба поступово скидав ціну, розмовляючи виключно сам із собою у відповідь на моє типове "Хау мач??"

Про їжу в Туреччині

Не здивуюся, якщо Стамбул опиниться серед міст-рекордсменів за кількістю забігайлівок - вони тут справді на кожному кроці. Здебільшого це забігайлівки місцевого фаст-фуду та кафе. Звісно, і ресторанів у центрі море - але туди ми не пхалися. У більшості Генделя можна посьорбати чаю-кави або перекусити стравами багатої національної кухні. Між попсовими закладами час від часу можна побачити щось цікаве чи автентичне - зазвичай не в найвидніших місцях. Місцеві ж жують у "локантах" (їдальня), які й ми розсмакували в Стамбулі - інтер'єр там зазвичай простенький, але їжа смачна, порції солідні, і видимих проблем зі шлунками ні в кого не спостерігалося. Місцеві в точках не лише жують, а й багато хто грає в різні настільні ігри або просто сьорбають чай за розмовою.

Зранку заведено снідати виключно супом, з обіду готують гарніри (рис або кус-кус) і різноманітні тушковані комбінації м'яса та овочів. Обід із двох страв + чай у такій локанті для місцевих обійдеться в 5 лір (25 грн.), в той час як у більш туристичному місці ціна буде в 2-3 рази вищою (мовчу про дорогі заклади). На кожному кроці фаст-фуди - кебаби, які можуть бути дуже різні - від шаурмоподібної завитки до обіду на кількох тарілках. Загальноприйняті складові майже всякого харчування - білий хліб або лаваш, червоний гострий перець або зелений стручковий (не менш гострий) і всюдисущий чорний чай.

Чай у Туреччині - окрема історія. Його п'ють скрізь і завжди: під час їжі, для розмови, для знайомства, просто на вулиці, будівельники під час перекурів тощо. Чай стає турецьким, якщо він: вирощений у Туреччині, заварений у двоповерховому чайнику (принцип самовара), налитий у опуклу мензурочку місткістю 100-150 грамів. Звичка пити багато чаю мені була явно до вподоби, хоча і наші півлітрові кухлі набагато крутіші за їхні мензурочки. Для туристів іноді можуть зробити "каву по-турецьки", але самі вони рідко таке п'ють

Про нас ...

Ну і чим же ми тут весь цей час займалися? О 7-й ранку приперлися оселятися в заброньований раніше хостел (напрочуд пристойний, зручно розташований відносно центру і транспорту, з ціною в 9 євро за ніч і пофігістським персоналом), розкидали речі на ліжку і давай - їсти! Спочатку супчик у локанті за тугрик (воно ж ліра), потім чай з тістечками у кондитерській, потім (і протягом дня) - смачнючі бублики з кунжутом чи медом))) і так два дні - то там щось перехопили, то там... Попри харчі та чаєганяння оглядали пам'ятники" ларьки та вирішували деякі передпохідні справи - жратви підкупити, газу, квиточки в гори знайти ....

За іронією долі оселилися ми в Галаті - передмісті, яке час від часу полюбляли курити запорізькі козаки. Шуму ми там теж наробили - але нерухомість здається неушкодженою залишилася))) Також за козацькою традицією помили ноги на Босфорі і помахали над ним жовто-блакитним прапором)

Півтори доби присвячено прогулянкам центром міста та огляду всього і вся - старалися-старалися, але далеко не все встигли охопити (масштаб, розумієте...) Ввечері домоглися табору наші товариші з Дойчлянду з ромом і ковбасками і в контексті наявного бухельця українського походження стало геть весело (ми ще довго висіли в кімнаті, а потім на шафі з'явилося повідомлення "просьба после полуночи вести себя тихо" .... мабуть раніше такі галасливі козаки в них на постій не зупинялися, хоча й тихим контингент постояльців назвати не можна, та й саме місто ще й той галас створює))))

Другий день приховував у собі ще одну екскурсію центром, з великим акцентом на ті місця, де всі туристи ходять - тобто ми півдня губилися і перебували в інтернаціональному мурашнику на старих вулицях поміж слідами величі стародавніх імперій))

"Секонд Лефт - секонд райт" - ідеальний шлях, почутий від місцевих у пошуках чогось там: як трактує, а в Стамбулі приводить у ту точку звідки вийшов! Відповідно - заблукати неможливо.

На вечір на нас чекав автобус на південь країни (до Таврійських гір), нічні балачки, розпивання під виглядом кампотіку чогось міцнішого на очах водіїв, які щось підозрюють, і на ранок - зовсім інший регіон, зовсім інші враження і зовсім інші пригоди. Далі буде!

_______________

ВЕРСИЯ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ

Общий маршрут путешествия: Киев - Харьков - Стамбул - Позанти - Балкарский хребет (с горкой Мететгиз 3500 м.) - некий дачный хутор - Позанти - Демикарзик - хребет Аладаглар (с горкой Емлер - 3750 г.) - глухое село в горах - водопады Капузо -Баши - Каппадокия (Гереме и куча всего вокруг) - Стамбул (в части группы - Сид и Анталья) - Харьков - Киев.

Разнообразных впечатлений очень много, но обо всем постепенно ..

Летим через Харьков - потому что оттуда летает лоу-кост авиакомпания Пегасус, которая готова за полторы сотни баксов свозить вас в Стамбул и обратно.

Сначала был Стамбул! Хотя нет - сначала был поезд на Харьков и перманентная п "янка на протяжении переезда (сказали, что есть такая традиция - чтобы хорошо ходилось, нужно в дороге хорошенько удовлетворить Бахуса .... а он, наверное, уже как-то найдет консенсус с различными обладателями природных сил и человеческих судеб). Учитывая, что я только что перед тем вышел из периода легкого многомесячного безумия перед защитой диссертации - традиция пришлась лучше некуда. Так вот, на этой веселой волне прилетели уже в аэропорт и в очень хорошем настроении осуществляем пересадку на самолет.

В голове напевается древний, как мир, мотив Виктора Павлика "Афины-Киев-Истамбул" в перемешку с песнями из "пьесы" Запорожец за Дунаем "и фразами из" Восток "Леся дереву" Славянского))) ....За полтора часа под крылом замелькали огни огромного города...

Стамбул.О городе.

Стамбул, как известно - город контрастов. Здесь можно спокойно гулять из Европы в Азию, наслаждаться восточной экзотикой в условиях европейской цивилизованности и комфорта (не знаю, однако, это однозначный перевес), а отклонившись от шумных туристических путей - оказаться на спокойных улицах, где закутанные в шаровары и платки женщины ведут размеренные беседы, между домами сушится белье, а детвора гоняет вездесущих котов... или наоборот.

Центр города мне напомнил библейский Вавилон - народ на каких только языках не разговаривает. Особенно это ощутимо в центральном районе Султанахмет (это там где София, султанский дворец и все остальное) и в районе торговой улицы Истикляль (как раз у нас под "домом"). Совсем тесновато там стало ночью - передвижение по улицам частенько напоминали попытки двигаться в толпе перед сценой на каком-то концерте. Город не только в древнерусские или казацкие времена было огромным - он и сейчас таковым является.

Немного демографии: всего в Стамбуле живет 13 миллионов человек и по этому показателю он на гордом втором месте в мире, после Шанхая; в городской агломерации Большой Стамбул живет 16 миллионов человек (5-ая часть населения Турции) в придачу, за год город посещает до 6-ти миллионов туристов - и вся эта братия "тусит" на относительно небольшом участке исторического центра... от того массовки и не удивительны.

И вот в этом самом историческом центре собраны почти все то, посмотреть на которое приезжает половина жителей Европы. Прежде всего это Айя София - некогда крупнейший православный храм мира, затем огромная мечеть, а с тех пор Ататюрк разогнал церковников - музейный комплекс. Рядом - бывший султанский дворец Топкапы, теперь же - музей с коллекцией в 65 тысяч экспонатов. В нескольких шагах - музей археологии с коллекциями древностей древнего Востока (там даже ворота из Вавилона есть, говорят ..), рядом (этот раз по вертикали) - подземные коммуникации с впечатляющими водохранилищами византийского периода ... это не считая музеев калибром поменьше и многочисленных огромных старых мечетей, не все из которых удалось визуально идентифицировать. Жаль, что большинство памятников смогли осмотреть только снаружи - на все не хватало времени и средств (не давила жаба платить по 10 евро за каждый музей после страны, где мало какой из них стоит более 10 гривен .... но говорят - оно того действительности стоит). А еще есть остатки городских стен - на протяжении тысячи лет мощной фортификационного сооружения ойкумены, античный акведук и несколько султанских дворцов в Бешикташе. А еще .... показалось, что список можно дополнять и дополнять, потому что мы затронули только верхушку этого исторически-культурно-художественно-экзотического айсберга интересных, выросший на извечном перекрестке культур и цивилизаций. Более чем уверен, что пока все в этой точке планеты не освоил - не успокоимся, а пока же было ознакомление) очень удачное)

Из минусов: очень не хватает красивых девушек на улицах ... местных вообще нет (слой от 20-и до 40-а лет почти не встречается), а туристы (как и большинство путешественников) имеют несколько бомжеватого вида. Украина в этом плане - лучшая! Представляю глаза турок, впервые ступают на нашу землю)))))))))

"Брэд и ужас Востока. Пыльная катастрофа Азии. Зелень только на знамени Пророка. Здесь ничего не растет, опричь усов. Черноглазая, зарастающая к вечеру трехдневной щетиной часть света. Заливаемые мочой угли костра. Этот запах! С примесью скверного табака и потные мыла. И Этот повсеместно даже в городе летящий в морду песок, выкалывающий мир из глаз - и на том спасибо. Повсеместный бетон, консистенции кизяк и цвета разрытой могилы. Местное население, в состоянии полного ступора сидящее в нищих закусочных, задрав головы, как в намазе навыворот, к телеэкрана "

Вот так в 1985 году описывал Стамбул Иосиф Бродский .... и если его впечатления не вызваны каким-то субъективизмом, город изменилось целиком и полностью! Зеленые и дальнейшем мало (климат бо), но ее берегут и ухаживают. А еще у них на улицах довольно чисто, хотя и привычка сорить присутствует (убирают так), а еще у них отличный транспорт (кроме действительно "турецкого" метро - техника новая, а вот организованное движение как-то неудобно и малопонятно), а еще там полиция помогает случайным людям "безвозмездно" (работа такая бо). Надеюсь, что наши положительные впечатления возникли не только потому, что мы далеко от центра не ходили)))))) Если темпы развития их страны и недоразвития нашей сохранятся - вскоре границу между Европой и Азией проведут по Карпатах)

Диалог в метро:

- И что, вот чтобы доехать до центра (куда полчаса ходу), надо сделать 3 пересадки, заплатив каждый раз по 10 гривен??

- Ну ту-у-у-у-РКИ!! (И пальцем круг виски).

О торговле в Турции.

Весь город - огромный базар. В тех местах, где торговые ряды не имеют организованно-базарного вида, почти в каждом доме на первом этаже размещается магазин-лавка. Там, где нет магазинов - торгуют автомобилей, асфальта, бордюров, в переходах, у мечетей и вообще всюду. Чем дальше от центра - тем более между торговлей встречаемости различных мастерских (зачастую таких - которые бы в историческом кино увидеть можно), сервиса, услуг и просто свободного места. Торговля у турок в крови. Торговаться принято везде, где только есть товарно-денежные отношения: в магазинах, на рынках, при покупке билетов на автобусе, в такси, в гостиницах, когда нанимаете что-то или договариваетесь о чем-то - в общем, легче назвать места, где торгуются. И немного странно в этом контексте читать исторические книги, в которых пишет, что торговлю в Османской Империи держали различные греки, армяне или евреи. Однако влияние глобализации все более ощутимый и привычка торговаться уступает прагматизма конвейерной работы с большой массой туристов - в магазинах много где уже висят ценники и в туристических районах цену сбивать становится все труднее.

Иногда они торгуются сами с собой - однажды продавец хлеба постепенно сбрасывал цену, разговаривая исключительно сам с собой в ответ на мое типичное "Хау мач??"

О еде в Турции

Не удивлюсь, если Стамбул окажется среди городов-рекордсменов по количеству забегаловок - они здесь действительно на каждом шагу. В основном это забегаловки местного фаст-фуда и кафе. Конечно, и ресторанов в центре море - но туда мы не пихались. В большинстве Генделя можно похлебать чая-кофе или перекусить блюдами богатой национальной кухни. Между попсовыми заведениями время от времени можно увидеть что-то интересное или аутентичное - обычно не в самых видных местах. Местные же жуют в «локантах» (столовая), которые и мы распробовали в Стамбуле - интерьер там обычно простенький, но еда вкусная, порции солидные и видимых проблем с желудками ни у кого не наблюдалось. Местные в точках не лишь жуют, но и многие играют в различные настольные игры или просто хлебают чай за разговором.

Утром принято завтракать исключительно супом, с обеда готовят гарниры (рис или кус-кус) и разнообразные тушеные комбинации мяса и овощей. Обед из двух блюд + чай в такой локанти для местных обойдется в 5 лир (25 грн.), В то время как в более туристическом месте цена будет в 2-3 раза выше (молчу о дорогие заведения). На каждом шагу фаст-фуды - кебабы, которые могут быть очень разные - от шаурмоподибнои завитушки к обеду на нескольких тарелках. Общепринятые составляющие почти всякого питания - белый хлеб или лаваш, красный острый перец или зеленый стручковый (не менее острый) и вездесущий черный чай.

Чай в Турции - отдельная история. Его пьют везде и всегда: во время еды, для разговора, для знакомства, просто на улице, строители во время перекуров и т. д. Чай становится турецким, если он: выращенный в Турции, заваренный в двухэтажном чайнике (принцип самовара) , налитый в выпуклую мензурочку емкостью 100-150 грамм. Привычка пить много чая мне была явно нравится, хотя и наши полулитровые кружки куда круче их мензурочок. Для туристов иногда могут сделать «кофе по-турецки», но сами они редко такое пьют

О нас ...

Ну и чем же мы здесь все это время занимались?? В 7 утра приперлись поселяться в забронированный ранее хостел (на удивление приличный, удобно расположен относительно центра и транспорта, с ценой в 9 евро за ночь и пофигистски персоналом), разбросали вещи на кровати и давай - есть! Сначала супчик в локанти за тугрик (оно же лира), потом чай с пирожными в кондитерский, затем (и в течение дня) - вкусный бублики с кунжутом или медом))) и так два дня - то там что-то перехватили, то там ... Несмотря пищу и чаеганяння осматривали памяти "ларьки и решали некоторые передпохидни дела - жратвы подкупить, газа, билетики в горы найти ....

По иронии судьбы поселились мы в Галати - пригороде которое время от времени любили курить запорожские казаки. Шума мы там тоже наделали - но недвижимость сдается невредимой осталась))) Также по казацкой традиции помыли ноги на Босфоре и помахали над ним желто-голубым флагом)

Полутора суток посвящен прогулкам центром города и осмотра всего и вся - старались-старались, но далеко не все успели охватить (масштаб, понимаете ...) Вечером добились лагеря наши товарищи из Дойчлянду с ромом и колбасками и в контексте имеющегося бухельця украинского происхождения стало совсем весело (мы еще долго висели в комнате, а затем на шкафу появилось сообщение "просьба после полуночи вести себя тихо" .... видимо раньше такие шумные казаки у них на постой не останавливались, хотя и тихим контингент постояльцев назвать нельзя, да и сам город еще тот шум создает))))

Второй день таил в себе еще одну экскурсию центром, с большим акцентом на те места, где все туристы ходят - то есть мы полдня терялись и находились в интернациональном муравейнике на старых улицах между следами величия древних империй))

"Секонд Лефт - секонд райт" - идеальный путь, услышанный от местных в поисках чего-то там: как трактует, а в Стамбуле приводит в ту точку откуда вышел! Соответственно - заблудиться невозможно.

На вечер нас ждал автобус на юг страны (до Таврийских гор), ночные болтовня, распитие под видом кампотику чего-нибудь покрепче на глазах во что-то подозревающих водителей, и на утро - совсем другой регион, совсем другие впечатления и совсем другие приключения. Дальше будет!