Історія Литви

Історія Литви

Сум сучасних литовців легко зрозуміти: період розквіту Литви (до слова, точне походження назви досі невідоме, незважаючи на численні теорії) залишився далеко в минулому, а на майбутнє схожої перспективи не світить.

Отже, як же все починалося, і як так вийшло, що в наш час без візи в Литву не потрапиш?

А почалося все задовго до настання нашої ери з освоєння нової землі племенами литвинів, прусів і перших слов'ян. Уже тоді племена литвинів не ладнали між собою: окремо існували два великі племена - аукштайти і жемати (ті, хто жив угору по річці - і вниз по річці). Крім спільних богів і жерців, ці племена нічого не пов'язувало.

У XII-му столітті, з розширенням територій, у литовців - або, як їх тоді називали, литвинів - з'явилися перші князі-кунігаси. Це була всього лише бліда подоба політики, раннє середньовіччя, коли князі були лише ватажками роду, в якому великій родині служили захоплені під час коротких військових сутичок раби.

Саме роз'єднаність і зіграла з литовцями поганий жарт у ХІІІ столітті, коли поруч зі встановленими ними кордонами почали селитися дисципліновані німці. З кожним роком німці захоплювали нові території, але й це не змогло об'єднати племена литвинів. Вони намагалися протистояти німцям окремо, а згодом - примикаючи до військових сил інших, сусідніх держав (як ви вже здогадалися, найближчими їхніми сусідами були ми, слов'яни).

Легко зрозуміти, що це не могло затримати наступ німців надовго. До кінця століття вони здобули остаточну перемогу над пруссами, латишами і жемайцями (литовським племенем у пониззі Німану).

Під час протистояння німцям і зародилася литовська держава, що була спочатку тільки військовим об'єднанням сусідніх племен. Владою над нею володів один із кунігасів - Міндаугас (1238-1263), якого можна назвати великим політиком, настільки вміло він об'єднав під своїм початком племена і розширив їхні початкові території.

А в середині XIII-ого століття литвини під проводом своїх князів уперше вторглися в слов'янські землі, влучивши момент, коли русичі були ослаблені після татаро-монгольського ярма (шкода, що зараз цього історичного факту вже ніхто не пам'ятає).

Як відомо, історія утворення будь-якої держави - це історія її воєн. Не уникла цієї долі й Литва. З одного боку власні набіги на слов'ян, з іншого - напади німецьких орденів хрестоносців і мечоносців, яким доводилося приділяти особливо багато уваги, обстоюючи не лише землі, а й свободу власної віри. Але ця війна закінчилася поразкою: 1251 року Міндаугас під тиском Папи Римського Інокентія IV-ого був змушений прийняти хрещення, і лише потім йому дозволили коронуватися.

Литву офіційно визнали християнським королівством, після чого хрестоносці залишили її в спокої, кинувшись на підкорення прусів. Оскільки пруси були спорідненими литовцям племенами, це спонукало Міндаугаса знову повернутися до язичництва (1261), розірвати мир із Лівонським орденом і укласти нову угоду з Олександром Невським.

Після смерті Міндаугаса згуртовані ним племена (Велике Князівство Литовське), всупереч очікуванням, не розпалися - у XIV-му столітті територія князівства досягла чорноморського узбережжя. Цей період запам'ятався в Литві як період князівських міжусобиць і боротьби за владу. Кунігаси змінювали один одного на престолі зі швидкістю світла.

У 1387-му році один із них - Йогайла - об'єднав Литву з Польщею, став королем цієї нової держави, а також заново хрестив Литву. А кузен Йогайли - Вітаутас - п'ять років потому довів князівство до піку могутності. Наприкінці його правління воно стало прозиватися Великим князівством Литовським, Жемайтським і Руським. Державною мовою в цьому князівстві була старобелоруська.

Після союзу з Польщею 1569 року і об'єднання їхніх земель, Литвою і Польщею став правити спільно обраний король, також з'явився спільний Сейм, але закон, армія і уряд у кожної держави були свої. Натомість зблизилася шляхта - і завдяки цьому Литва поступово втрачала свій національний колорит.

Північна війна XVIII-ого століття призвела нову державу до занепаду - і вона перейшла під владу Російської Імперії, причому вся її територія була поділена між Росією, Австрією та Пруссією. Це не могло не викликати опору громадян і їхнього переходу на бік французів у 1812-му році, а також викликало бунти надалі. І наприкінці ХІХ-ого століття на цій території сформувалися литовський та білоруський національні рухи.

Влітку 1915-го року під час Першої світової війни литовські землі окупувала Німеччина, а за три роки її змінила Червона Армія, і влада перейшла до Рад. Запанував комунізм, і вже 1922 року Литва була визнана міжнародною спільнотою як повноцінна держава.

Не обійшлося без повстань і в цей смутний час. Військовий переворот 1926-го року привів до влади А. Сметону з його авторитарним режимом. А ще за 8 років у Женеві було створено Балтійську Антанту - союз трьох балтійських держав, до яких входила і Литва. Але це їй не допомогло. У 1939-му році гітлерівська Німеччина відібрала в Литви частину земель (місто-порт Клайпеду), яка пізніше була повернута за участю СРСР.

Офіційним рішенням Народного сейму Литва увійшла до складу СРСР тільки після пред'явлення ультиматуму з боку СРСР у 1940-му році. До цього литовський уряд вважав за потрібне таємно сприяти німецьким військам.

Литва перебувала у складі СРСР до 11-го березня 1990-го року - знову ж таки, протягом правління М. Горбачова вже робили спроби звільнитися (рух Саюдіса в 1988-му), визнаючи рішення Народного сейму недійсним. Таким чином, 11-е березня є національним литовським святом - Днем Незалежності. Наступного після виходу з СРСР року Литовську Республіку прийняли в ООН, а 2003-го року - до Європейського союзу. І зараз жителям Росії потрібні візи в Литву, якщо виникає бажання відвідати її в ролі туристів.

_____________

ВЕРСИЯ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ

История Литвы

Печаль современных литовцев легко понять: период расцвета Литвы (к слову, точное происхождение названия до сих пор неизвестно, несмотря на многочисленные теории) остался далеко в прошлом, а на будущее похожей перспективы не светит.

Итак, как же всё начиналось, и как так вышло, что в наше время без визы в Литву не попадёшь?

А началось всё задолго до наступления нашей эры с освоения новой земли племенами литвинов, пруссов и первых славян. Уже тогда племена литвинов не ладили между собой: отдельно существовали два крупных племени – аукштайты и жемайты (те, кто жил вверх по реке – и вниз по реке). Кроме общих богов и жрецов, эти племена ничего не связывало.

В XII-ом веке, с расширением территорий, у литовцев – или, как их тогда называли, литвинов – появились первые князья-кунигасы. Это было всего лишь бледное подобие политики, раннее средневековье, когда князья были всего лишь предводителями рода, в котором большой семье служили захваченные во время коротких военных стычек рабы.

Именно разобщённость и сыграла с литовцами плохую шутку в XIII-ом веке, когда рядом с установленными ими границами начали селиться дисциплинированные немцы. С каждым годом немцы захватывали новые территории, но и это не смогло объединить племена литвинов. Они пытались противостоять немцам по отдельности, а затем – примыкая к военным силам других, соседних государств (как вы уже догадались, ближайшими их соседями были мы, славяне).

Легко понять, что это не могло задержать наступление немцев надолго. К концу столетия они одержали окончательную победу над пруссами, латышами и жемайцами (литовским племенем в низовьях Немана).

Во время противостояния немцам и зародилось литовское государство, бывшее поначалу только военным объединением соседних племён. Властью над ним обладал один из кунигасов – Миндаугас (1238-1263), которого можно назвать великим политиком, настолько умело он объединил под своим началом племена и расширил их первоначальные территории.

А в середине XIII-ого века литвины под предводительством своих князей впервые вторглись в славянские земли, улучив момент, когда русичи были ослаблены после татаро-монгольского ига (жалко, что сейчас этого исторического факта уже никто не помнит).

Как известно, история образования любого государства – это история его войн. Не избежала этой участи и Литва. С одной стороны собственные набеги на славян, с другой – нападения немецких орденов крестоносцев и меченосцев, которым приходилось уделять особенно много внимания, отстаивая не только земли, но и свободу собственной веры. Но эта война окончилась поражением: в 1251-ом году Миндаугас под давлением Папы Римского Иннокентия IV-ого был вынужден принять крещение, и лишь затем ему разрешили короноваться.

Литва была официально признана христианским королеством, после чего крестоносцы оставили её в покое, устремившись на покорение пруссов. Так как пруссы являлись родственными литовцам племенами, это сподвигло Миндаугаса снова вернуться к язычеству (1261), разорвать мир с Ливонским орденом и заключить новое соглашение с Александром Невским.

После смерти Миндаугаса сплочённые им племена (Великое Княжество Литовское), против ожидания, не распались – в XIV-ом веке территория княжества достигла черноморского побережья. Этот период запомнился в Литве как период княжеских междоусобиц и борьбы за власть. Кунигасы сменяли друг друга на престоле со скоростью света.

В 1387-ом году один из них – Йогайла – объединил Литву с Польшей, стал королём этого нового государства, а также заново крестил Литву. А кузен Йогайлы – Витаутас – пять лет спустя довёл княжество до пика могущества. В конце его правления оно стало прозываться Великим княжеством Литовским, Жемайтским и Русским. Государственным языком в этом княжестве был старобелорусский.

После союза с Польшей в 1569-ом году и объединения их земель, Литвой и Польшей стал править совместно избранный король, также появился общий Сейм, но закон, армия и правительство у каждого государства были свои. Зато сблизилась шляхта – и благодаря этому Литва постепенно теряла свой национальный колорит.

Северная война XVIII-ого века привела новое государство к упадку – и оно перешло под власть Российской Империи, причём вся его территория была поделена между Россией, Австрией и Пруссией. Это не могло не вызвать сопротивления граждан и их перехода на сторону французов в 1812-ом году, а также вызвало бунты в дальнейшим. И в конце XIX-ого века на этой территории сформировались литовское и белорусское национальные движения.

Летом 1915-ого года во время Первой мировой войны литовские земли оккупировала Германия, а через три года её сменила Красная Армия, и власть перешла к Советам. Воцарился коммунизм, и уже в 1922-ом году Литва была признана международным сообществом как полноценное государство.

Не обошлось без восстаний и в это смутное время. Военный переворот 1926-ого года привёл к власти А. Сметону с его авторитарным режимом. А ещё через 8 лет в Женеве была создана Балтийская Антанта – союз трёх балтийских государств, включавших в себя и Литву. Но это ей не помогло. В 1939-ом году гитлеровская Германия отобрала у Литвы часть земель (город-порт Клайпеду), которая позже была возвращена при участии СССР.

Официальным решением Народного сейма Литва вошла в состав СССР только после предъявления ультиматума со стороны СССР в 1940-ом году. До этого литовское правительство считало нужным тайно содействовать германским войскам.

Литва находилась в составе СССР до 11-ого марта 1990-ого года – опять же, в течение правления М. Горбачёва уже предпринимались попытки освободиться (движение Саюдиса в 1988-ом), признавая решение Народного сейма недействительным. Таким образом, 11-ое марта является национальным литовским праздником – Днём Независимости. На следующий после выхода из СССР год Литовскую Республику приняли в ООН, а в 2003-ем году – в Европейский союз. И сейчас жителям России требуются визы в Литву, если возникает желания посетить её в роли туристов.