Що подивитися в Танзанії

"Селус". Найбільший в Африці

Літачок називається сафарі-таксі, а компанія-перевізник - "Сoastal Aviation". Її "небесні тихоходи" возять туристів по всій Танзанії, попутно даруючи додаткові бонуси у вигляді фантастичних пейзажів і несподіваних ракурсів на світ тварин.

Кожен такий літак здатний сісти навіть на галявину в савані. Але, на щастя, наш надає перевагу ґрунтовій злітній смузі в заповіднику. Те, що це природоохоронна зона, розумієш одразу - перш ніж прийняти наш літак, працівники летовища мали розігнати стадо імпалів. А кажуть, що заходять і слони...
"Селус" - найбільший мисливський заповідник у Танзанії та всій Африці. Він займає понад 54 тисячі квадратних кілометрів, що можна порівняти з площею двох областей в Україні. До того ж це дуже давня природоохоронна територія, заснована ще 1905 року, і один із 8 об'єктів країни, що перебувають під охороною ЮНЕСКО.

Крім незліченних зебр, антилоп і жирафів (понад мільйон особин!), у заповіднику присутні всі представники "великої п'ятірки" Африки: лев, леопард, слон, носоріг і буйвол. І їхня кількість теж вражає: у місцевих саванах живуть 30 тисяч слонів і 200 тисяч буйволів! Пропонує "Селус" і ексклюзиви - наприклад, тут водяться гієноподібні собаки та рідкісні чорні кінські антилопи.

Нам час на сафарі. До речі, мовою суахілі це слово означає просто будь-яку поїздку. Проте нам треба саме в гості до дикої природи.
Їдемо джипом ледь помітним путівцем і крутимо на всі боки головами: звіра й справді неміряно. Але не все так просто. Рейнджер Матіяс не дає гарантії, що за одне сафарі ми зустрінемо всіх тварин "Селус". Адже відвідувачі мають рухатися винятково автомобілями і лише ґрунтовими дорогами, яких у заповіднику ціла мережа. З'їжджати з них категорично заборонено, щоб не налякати звірів. Звісно, не на останньому місці й міркування безпеки.

Для тварин джип із туристами - це велика істота, яка жодним чином не впливає на їхнє життя, оскільки не є ні їстівною, ні небезпечною. Але варто людині вийти з машини, як вона стає дичиною або ворогом. Тому слід дотримуватися чітких правил поведінки, про які неодмінно розповідають перед кожною прогулянкою заповідником. Утім, із таким водієм, як Матіяс, який упевнено крутить кермо свого лендровера, ми швидко й безпечно потрапляємо до серця звірячого царства. І це попри незліченні, завалені велетенськими валунами, звивини рельєфу, які легше перестрибнути, ніж переїхати! ...
Взагалі, люб'язні й комунікабельні танзанійські рейнджери - фахівці широкого профілю. Досконало знають природу і звички звірів. А на рідкісний випадок зустрічі з кимось (чимось) незнайомим їхній джип оснащений довідниками з тутешніх флори і фауни - дуже завбачливо і зручно!

Вражає чистота ландшафту і те, як тут дбають про природу. Сміття майже немає, хоча туристів у цих місцях буває багато. Наші провідники, знайшовши випадковий пластиковий пакет у траві, швидко забирають, щоб викинути в належному місці.

Ось і африканські слони - найбільш сухопутні істоти на планеті. Вони не піддаються дресурі, як індійські, тому ми чемно спостерігаємо за ними здалеку. Сигналіти чи якось турбувати тварин не можна. Користуючись нагодою, рейнджер виступає з доповіддю на тему "Особливості слонового життя": про те, як вухата молодь поважає старших, про неймовірну пам'ять африканських слонів та про їхнє харчування. Слон з'їдає до 300 кілограмів трави та листя на день. Але, виявляється, лише 20 відсотків цього раціону засвоюються організмом велетня. Крім усього, дорослий слон ламає дуже багато кущів і дерев, чухаючись об них, проявляючи агресію або просто прокладаючи собі дорогу.
Під час сафарі нас зацікавили контрасти в пейзажах: одна частина була золотисто-жовтою від сухих саванних трав, друга - чорною, над якою ще подекуди вився димок, а третя - свіжо-зеленою. Виявляється, працівники заповідника свідомо і планово підпалюють угіддя, щоб молодим травам було легше пробиватися на світло, а стадам копитних - хрумати її на здоров'я.

Ми приїхали в сухий сезон, який припадає на літо-осінь. У цей час мало зелені, зате добре видно тварин. Взимку ж, у вологий сезон, савана рясніє травами і квітами.

Матіяс просить уваги і повної тиші: під'їжджаємо до левів. Великий прайд, тобто сім'я, дрімає в тіні кущів акації. Треба бути дуже обережними, хоча леви сплять мертвим сном - як завжди, коли день добігає середини. Утім, відпочивають вони майже завжди - 20 годин на добу! ... Ці лежебоки навіть їдять лише раз на два-три дні. Напевно, саме тому стадо антилоп без остраху пасеться метрів за двадцять від сонної родини котячих. Ось царі звірів прокидаються і облизуються на своїх підданих. Добре, що ми з іншого царства ...

Невдовзі стаємо свідками доволі рідкісного ритуалу - "весілля левів". Точніше, залицяння. Спочатку цар звірів, охоплений почуттями до однієї з подруг, почав виявляти їй знаки уваги: наближатися, торкатися, тертися... Левиця на те відповідала роздратованим риком. Зрештою голові сім'ї, зовсім не позбавленому прихильності протилежної статі, це набридло, і він розтягнувся на боці. Тепер уже дама, зрозумівши, що втрачає, почала загравання: то торкнеться, то лизне в царський рот. Його ображена високість забирається геть у кущі, де його все одно наздоганяє ласки... Нарешті все закінчується вічним танцем продовження роду під тихе клацання далекобійних фотокамер. При цьому з боку "молодих" - нуль уваги до туристів. Ми для них - ніби з паралельного виміру.
Пересідаємо з лендровера на катер і вирушаємо на річкове сафарі. Річка називається Руфіджі, а нашого нового гіда звуть Ісса. Він стверджує, що під час розливу ця водна артерія сягає п'ятнадцяти кілометрів завширшки! Але головне, для чого туристи їдуть на Руфіджі, крім прекрасних краєвидів, - це гіпопотами. Їх по берегах річки - сотні! Більшість занурені у воду по самі ніздрі, але й "жанрових картинок" з їхнього життя можна спостерігати чимало. Грецьке слово "гіпопотам" не повністю характеризує цих тварин. У Біблії вони іменуються бегемотами, тобто вельми сильними і нелюб'язно страшидлами. Стародавні мали рацію: саме бегемоти, а не леви чи носороги, частіше нападають в Африці на людей. Причому не з якихось меркантильних міркувань, а за велінням серця - захищаючи своїх самок-красунь. Але є один маленький секрет: гіпоп не вміють ... плавати. Вони просто ходять по дну. Навіть своїх малюків у воді бегемотихи тримають на своїх спинах. Тому для безпечного спостереження за цими тваринами достатньо триматися глибоких місць. У найгіршому випадку бегемотище лише рішуче виставить з води гладеньку спину і широко розкриє пащу, щоб налякати непроханого гостя. А ви зможете зробити вдале фото, бо в інший час над поверхнею стирчать тільки вуха і ніздрі господаря африканських річок.

Вода буквально кишить рибою, часто морською, яка запливає вгору за течією. А по берегах розкинулися угіддя птахів. Окрім всюдисущих марабу (не дуже симпатичних лелек-падальщиків), привертають увагу білоголові орлани - дуже вправні крилаті рибалки. Вони їдять лише рибу, тож чаплі та змієшийки залишаються спокійними, коли стрімка тінь хижака проноситься над їхніми колоніями. Уздовж доріг на сухих деревах полюбляють сидіти, адже найкрасивіші птахи Танзанії - райдужні ролери-сиворакша. Вони виглядають здобич - великих комах і дрібних плазунів. А вночі на пошуки їжі вилітають великі сови, які ширяють на тлі Південного хреста.

У "Селус" над річкою ростуть сотні гігантських баобабів, об які було б не соромно потертися і бронтозавру. Деякі сучасники вимерлих ящерів чудово почуваються донині. Скажімо, в озері Тагалі щільність крокодилів на квадратний метр найвища у світі. На перший погляд, це цілком мирні й навіть цивілізовані істоти, яких цікавить переважно риба, а також необережна антилопа, що надто довго смакує озерну воду. Щоправда, з людьми трапляються поодинокі інциденти. Ісса розповів про випадок із німецьким туристом, який упустив у воду окуляри та поліз за ними, порушуючи інструкцію. Крокодил схопив його за ногу, після чого її мало не ампутували.

Готуємося до ночівлі. Наш "Selous Luxury Camp" складається з 12 просторих "хатинок": зверху - акуратний дах, знизу - дощатий поміст, а між ними - намет із вікнами з протимоскітної сітки. Усередині намет нагадує палац східного владики: ліжко з протимоскітним балдахіном, красиві меблі, кришталева люстра, білосніжні накрохмалені постелі... А ванна все ж таки дерев'яна, розташована окремо від намету. І колоритно, і зручно. У кемпінгу завжди свіжоспечений хліб і всілякі смаколики масайської кухні. А які мангові фреші та фруктові коктейлі готують бармени! ...
Захочете подивитись на нічне купання слонів неподалік кемпінгу - тільки скажіть охоронцеві, і о четвертій ранку він відведе вас на місце, легкими рухами відганяючи настирливих шакалів та гієн...

"Руаха".

Водний світ

Черговий переліт - і ми вже в національному парку "Руаха". Він у два з половиною рази менший за "Селус", проте нітрохи не поступається йому різноманітністю фауни. А флори - і поготів. Саме тут зійшлися разом тисячі рослин Південної та Східної Африки, утворивши унікальний "ботанічний сад". Через "руах" теж тече велика річка, яка й дала назву парку. У сезон дощів вона повноводна, а зараз, у сухий період, - вузька і дуже кам'яниста.

Уздовж водойми на висотах розташований комфортний і сучасний "Ruaha River Lodge", наша чергова домівка. Деякі його бунгало примостилися на потужних гранітних скелях. Це справжнє царство мангустів, які вовтузяться навколо.
Взагалі в Танзанії чимало досить дорогих і фешенебельних лоджій, багато з яких входять до мережі "Foxes safari camps"

З висоти добре видно, що в сухий сезон річка являє собою складну систему проток, островів та озер, що приваблюють до себе спраглих птахів і звірів. До речі, танзанійських пернатих влітку легше побачити саме біля води.

Наступний день починаємо рано. З-за річки виринає сонечко, і савану осяває чарівне рожеве ранкове світло. Враження доповнюють звірі - цілком мирні та спокійні. Зовсім поруч із дорогою пасуться знайомі - зебри, антилопи імпали та Дік-Дікі. Ось із заростей вистрибують витончені газелі Гранта - південніше вони вже не зустрічаються. Парад антилоп триває: погляд радують великі куду. Після канни це найбільша антилопа у світі. Спіральні роги самців мають грізний вигляд, проте їхні власники - дуже полохливі істоти.

Через річку навпроти нашого лоджу пасуться слони, за якими з берега ми спостерігаємо зі своїми сусідами - сім'єю голландців із двома маленькими дітьми. Кожен озброєний класною оптикою. Раптом слон повільно перебридає водойму і йде у своїх справах між двома нашими будинками... Ось удача!
Неподалік від лоджу - стежка гіпопотамів, якою вони вночі ходять вервечкою пастися. Поки група снідає травою, найбільший самець охороняє загальну акваторію в річці й час від часу сповнює околиці ревом. Такі самі "соло" чуються то з одного боку, то з іншого. Крізь тонкі протимоскітні сіточки нашого лоджу чути кожну ноту нічної симфонії савани...

До речі, ходити бегемотячою доріжкою забороняється: зіткнення з двотонною тушею нічим добрим не закінчиться... І взагалі, після вечері краще гуляти разом із масаями. Ці воїни-мисливці перекваліфікувалися на охоронців у нацпарках і заповідниках, вони часто супроводжують туристів, маючи в руках ліхтарик і спис.

Найсмішніше на річці виглядають жирафи. Бідолахам доводиться передніми ногами буквально сідати в шпагат, щоб дотягнутися до води. У всі інші моменти свого життя жираф - граціозний красень, дійсно, за Гумільовим, нагадує "барвисті вітрила корабля". У повсякденному житті все прозаїчніше. Рейнджер пояснює, що колір плям на шкірі залежить від кількості тестостерону в крові тварини: справжні "мачо" мають бути "брюнетами". Загалом в Африці водиться вісім видів жирафів. Але на півдні Танзанії живе найбільший із них, так званий жираф маса. Це найвищий ссавець у світі: самці виростають до 5,5 метра і важать майже 2 тонни! Плями в масайських жирафів дрібніші, ніж в інших, темні і за формою близькі до п'ятикутника.
Фотографуємо без зупинки в чотири руки. Але варто економити електронну пам'ять - попереду ще стільки цікавого...
(Далі буде)

Об'єднана Республіка Танзанія

Утворена 1964 року з трьох постколоніальних держав - Танганьїки, Занзібару та Мергеру.
Столиця - Додома, найбільше місто - Дар-ес-Салам.
Державні мови - англійська, суахілі.
Грошова одиниця - танзанійський шилінг (1 $ = 1575 TZS). Обмін здійснюється в банках і відповідних пунктах у містах.
Населення - понад 32 млн. осіб.
Релігії. Найпоширеніші - мусульманство і християнство, кожному віддано приблизно по 40% населення.

У царстві тварин

Дістатися мисливського заповідника "Селус" і національного парку "Руаха" можна літаком із Дар-ес-Салама, "Селус", "Серенгеті" та інших природоохоронних зон.
Найкращий час: для спостереження за ссавцями - сухий сезон (середина травня - грудень); для спостереження за птахами та споглядання пейзажів - вологий сезон (січень - лютий).
Жити можна в люксових наметових містечках, лоджах, бунгало із самообслуговуванням, кемпінгах.

_________________

ВЕРСИЯ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ

«Селус». Крупнейший в Африке

Самолетик называется сафари-такси, а компания-перевозчик - «Coаstal Aviation». Ее «небесные тихоходы» возят туристов по всей Танзании, попутно даря дополнительные бонусы в виде фантастических пейзажей и неожиданных ракурсов на мир животных.
Каждый такой самолет способен сесть даже на поляну в саванне. Но, к счастью, наш предпочитает грунтовой взлетной полосе в заповеднике. То, что это природоохранная зона, понимаешь сразу - прежде чем принять наш самолет, работники аэродрома были разогнать стадо Импала. А говорят, что заходят и слоны ...

«Селус» - крупнейший охотничий заповедник в Танзании и всей Африке. Он занимает более 54 тысяч квадратных километров, что сопоставимо с площадью двух областей в Украине. К тому же это очень древняя природоохранная территория, основанная еще в 1905 году и один из 8 объектов страны, находящихся под охраной ЮНЕСКО.

Кроме бесчисленных зебр, антилоп и жирафов (всего более миллиона особей!), В заповеднике присутствуют все представители «большой пятерки» Африки: лев, леопард, слон, носорог и буйвол. И их количество тоже впечатляет: в местных саваннах живут 30 тысяч слонов и 200 тысяч буйволов! Предлагает «Селус» и эксклюзивы - например, здесь водятся гиеноподибни собаки и редчайшие черные лошадиные антилопы.
Нам пора на сафари. Кстати, на языке суахили это слово означает просто любую поездку. Однако нам надо именно в гости к дикой природе.
Едем на джипе едва заметным проселку и крутим во все стороны головами: зверя и действительно немеряно. Но не все так просто. Рейнджер Матияс не дает гарантии, что за одно сафари мы встретим всех животных «Селус». Ведь посетители должны двигаться исключительно автомобилями и только по грунтовым дорогам, которых в заповеднике целая сеть. Съезжать с них категорически запрещено, чтобы не напугать зверей. Конечно, не на последнем месте и соображения безопасности.

Для животных джип с туристами - это большая существо, никак не влияет на их жизнь, поскольку не является ни съедобной, ни опасной. Но стоит человеку выйти из машины, как она становится дичью или врагом. Поэтому следует придерживаться четких правил поведения, о которых непременно рассказывают перед каждой прогулкой заповедником. Впрочем, с таким водителем, как Матияс, который уверенно крутит руль своего лендровера, мы быстро и безопасно попадаем в сердце зверского царства. И это несмотря бесчисленные, завалены огромными валунами, извилины рельефа, легче перепрыгнуть, чем переехать! ..

Вообще, любезные и коммуникабельны танзанийские рейнджеры - специалисты широкого профиля. Совершенстве знают природу и повадки зверей. А на редкий случай встречи с кем-то (чем-то) незнакомым их джип оснащен справочниками из здешних флоры и фауны - очень предусмотрительно и удобно!
Поражает чистота ландшафта и то, как здесь заботятся о природе. Мусор почти нет, хотя туристов в этих местах бывает много. Наши проводники, найдя случайный пластиковый пакет в траве, быстро забирают, чтобы выбросить в надлежащем месте.
Вот и африканские слоны - самые сухопутные существа на планете. Они не поддаются дрессуре, как индийские, поэтому мы вежливо наблюдаем за ними издали. Сигналить или как-то беспокоить животных нельзя. Пользуясь случаем, рейнджер выступает с докладом на тему «Особенности слоновьего жизни»: о том, как ушастая молодежь уважает старших, о невероятной памятью африканских слонов и об их питания. Слон съедает до 300 килограммов травы и листьев в день. Но, оказывается, только 20 процентов этого рациона усваиваются организмом великана. Кроме всего, взрослый слон ломает очень много кустов и деревьев, почесываясь о них, проявляя агрессию или просто прокладывая себе дорогу.

Во время сафари нас заинтересовали контрасты в пейзажах: одна часть была золотисто-желтой от сухих саванных трав, вторая - черной, над которой еще кое-где вился дымок, а третья - свеже-зеленой. Оказывается, работники заповедника сознательно и планово поджигают угодья, чтобы молодым травам было легче пробиваться на свет, а стадам копытных - хруматы ее на здоровье.

Мы приехали в сухой сезон, который приходится на лето-осень. В настоящее время мало зелени, зато хорошо видно животных. Зимой же, во влажный сезон, саванна изобилует травами и цветами.

Матияс просит внимания и полной тишины: подъезжаем к львам. Большой прайд, т.е. семья, дремлет в тени кустов акации. Надо быть очень осторожными, хотя львы спят мертвым сном - как всегда, когда день подходит середины. Впрочем, отдыхают они почти всегда - 20 часов в сутки! .. Эти лежебоки даже едят только раз в два-три дня. Наверное, именно поэтому стадо антилоп без боязни пасется метрах в двадцати от сонной семейства кошачьих. Вот цари зверей просыпаются и облизываются на своих подданных. Хорошо, что мы с другой царства ...
Вскоре становимся свидетелями довольно редкого ритуала - «свадьба львов». Точнее, ухаживания. Сначала царь зверей, охвачен чувствами к одной из подруг, начал проявлять ей знаки внимания: приближаться, касаться, тереться ... Львица на то отвечала раздраженным рыком. Наконец главе семьи, совсем не лишенному привязанности противоположного пола, это надоело, и он растянулся стороне. Теперь уже дама, поняв, что теряет, начала заигрывания: то тронет, то лизнет в царский рот. Его оскорбленная высочество убирается вон в кусты, где его все равно настигает ласки ... Наконец все заканчивается вечным танцем продолжения рода под тихое щелчок дальнобойных фотокамер. При этом со стороны «молодых» - ноль внимания к туристам. Мы для них - будто из параллельного измерения.

Пересаживаемся с лендровера на катер и отправляемся на речное сафари. Река называется Руфиджи, а нашего новго гида зовут Исса. Он утверждает, что во время разлива эта водная артерия достигает пятнадцати километров в ширину! Но главное, для чего туристы едут на Руфиджи, кроме прекрасных пейзажей, - это гиппопотамы. Их по берегам реки - сотни! Большинство погружены в воду по самые ноздри, но и «жанровых картинок» из их жизни можно наблюдать немало. Греческое слово «гиппопотам» не полностью характеризует этих животных. В Библии они именуются бегемотами, то есть весьма сильными и нелюбезно страшидламы. Древние были правы: именно бегемоты, а не львы или носороги, чаще нападают в Африке людей. Причем не из каких-то меркантильных соображений, а по велению сердца - защищая своих самок-красавиц. Но есть один маленький секрет: гипоп не умеют ... плавать. Они просто ходят по дну. Даже своих малышей в воде бегемотихи держат на своих спинах. Поэтому для безопасного наблюдения за этими животными достаточно держаться глубоких мест. В худшем случае бегемотище только решительно выставит из воды гладкую спину и широко раскроет пасть, чтобы напугать незваного гостя. А вы сможете сделать удачное фото, потому что в другое время над поверхностью торчат только уши и ноздри хозяина африканских рек.

Вода буквально кишит рыбой, часто морской, которая заплывает вверх по течению. А по берегам раскинулись угодья птиц. Кроме вездесущих марабу (не очень симпатичных аистов-падальщики), привлекают внимание белоголовые орланы - очень искусные крылатые рыбалки. Они едят только рыбу, поэтому цапли и змиешийкы остаются спокойными, когда стремительная тень хищника проносится над их колониями. Вдоль дорог на сухих деревьях любят сидеть, ведь, красивые птицы Танзании - радужные роллеры-сиворакша. Они высматривают добычу - крупных насекомых и мелких пресмыкающихся. А ночью на поиски пищи вылетают крупные совы, которые парят на фоне Южного креста.

В «Селус» над рекой растут сотни гигантских баобабов, о которых было бы не стыдно потереться и бронтозавр. Некоторые современники вымерших ящеров прекрасно чувствуют сей день. Скажем, в озере Тагали плотность крокодилов на квадратный метр самая высокая в мире. На первый взгляд, это вполне мирные и даже цивилизованные существа, которых интересует преимущественно рыба, а также неосторожное антилопа, что слишком долго смакует озерную воду. Правда, с людьми случаются единичные инциденты. Исса рассказал о случае с немецким туристом, который уронил в воду очки и полез за ними, нарушая инструкцию. Крокодил схватил его за ногу, после чего ее чуть не ампутировали.
Готовимся к ночевке. Наш «Selous Luxury Camp»  состоит из 12 просторных «избушек»: сверху - аккуратная крыша, снизу - дощатый помост, а между ними - палатка с окнами с противомоскитной сетки. Внутри палатка напоминает дворец восточного владыки: кровать с противомоскитной балдахином, красивая мебель, хрустальная люстра, белоснежные накрахмаленные постели ... А ванная все же деревянная, расположена отдельно от палатки. И колоритно, и удобно. В кемпинге всегда свежеиспеченный хлеб и всевозможные вкусности масайских кухни. А какие манговые фреши и фруктовые коктейли готовят бармены! ..

Захотите посмотреть на ночное купание слонов недалеко откемпинга - только скажите охраннику, и в четыре утра он отведет вас на место, легкими движениями отгоняя назойливых шакалов и гиен ...

«Руаха».

Водный мир

Очередной перелет - и мы уже в национальном парке «Руаха». Он в два с половиной раза меньше «Селус», однако ничуть не уступает ему разнообразием фауны. А флоры - и подавно. Именно здесь сошлись вместе тысячи растений Южной и Восточной Африки, образовав уникальный «ботанический сад». Через «руах» тоже течет великая река, которая и дала название парку. В сезон дождей она полноводная, а сейчас, в сухой период, - узкая и очень каменистая.
Вдоль водоема на высотах расположен комфортный и современный «Ruaha River Lodge», наша очередная дом. Некоторые его бунгало примостились на мощных гранитных скалах. Это настоящее царство мангустов, которые возятся вокруг.
Вообще в Танзании немало достаточно дорогих и фешенебельных лоджий, многие из которых входят в сеть «Foxes safari camps»

С высоты хорошо видно, что в сухой сезон река представляет собой сложную систему проливов, островов и озер, которые привлекают к себе жаждущих птиц и зверей. Кстати, танзанийских пернатых летом легче увидеть именно у воды.
Следующий день начинаем рано. Из-за реки всплывает солнышко, и саванну озаряет волшебное розовое утреннее свет. Впечатление дополняют звери - вполне мирные и спокойные. Совсем рядом с дорогой пасутся знакомые - зебры, антилопы импалы и Дик-Дики. Вот из зарослей выпрыгивают изящные газели Гранта - южнее они уже не встречаются. Парад антилоп продолжается: взгляд радуют крупные куду. После канны это самая антилопа в мире. Спиральные рога самцов имеют грозный вид, однако их владельцы - очень пугливые существа.
Через реку напротив нашего лоджа пасутся слоны, по которым с берега мы наблюдаем со своими соседями - семьей голландцев с двумя маленькими детьми. Каждый вооруженный классной оптикой. Вдруг слон медленно перебридае водоем и уходит по своим делам между двумя нашими домами ... Вот удача!
Неподалеку от лоджа - тропа гиппопотамов, которой они ночью ходят вереницей пастись. Пока группа завтракает травой, самый самец охраняет общую акваторию в реке и время от времени исполняет окрестности ревом. Такие же «соло» слышатся то с одной стороны, то с другой. Сквозь тонкие противомоскитные сеточки нашего лоджа слышать каждую ноту ночной симфонии саванны ...

Кстати, ходить бегемотячою дорожке запрещается: столкновение с двухтонный тушей ничем хорошим не закончится ... И вообще, после ужина лучше гулять вместе с масаями. Эти воины-охотники переквалифицировались в охранников в нацпарках и заповедниках, они часто сопровождают туристов, имея в руках фонарик и копье.

Самое смешное на реке выглядят жирафы. Беднягам приходится передними ногами буквально садиться в шпагат, чтобы дотянуться до воды. Во все остальные моменты своей жизни жираф - грациозный красавец, действительно, за Гумилевым, напоминает «красочные паруса корабля». В повседневной жизни все прозаичнее. Рейнджер объясняет, что цвет пятен на коже зависит от количества тестостерона в крови животного: настоящие «мачо» должны быть «брюнетами». Всего в Африке водится восемь видов жирафов. Но на юге Танзании живет самый большой из них, так называемый жираф масса. Это самый высокий млекопитающее в мире: самцы вырастают до 5,5 метра и весят почти 2 тонны! Пятна в масайских жирафа мельче, чем в других, темные и по форме близкие к пятиугольника.
Фотографируем без остановки в четыре руки. Но стоит экономить электронную память - впереди еще столько интересного ...
(Продолжение следует)

Объединенная Республика Танзания

Образована 1964 года из трех постколониальных государств - Танганьики, Занзибара и Мергеру.
Столица - Додома, крупнейший город - Дар-эс-Салам.
Государственные языки - английский, суахили.
Денежная единица - танзанийский шиллинг (1 $ = 1575 TZS). Обмен осуществляется в банках и соответствующих пунктах в городах.
Население - свыше 32 млн. человек.
Религии. Самые распространенные - мусульманство и христианство, каждому отданы примерно по 40% населения.

В царстве животных

Добраться охотничьего заповедника «Селус» и национального парка «Руаха» можно самолетом из Дар-эс-Салама, «Селус», «Серенгети» и других природоохранных зон.
Лучшее время: для наблюдения за млекопитающими - сухой сезон (середина мая - декабрь) для наблюдения за птицами и созерцание пейзажей - влажный сезон (январь - февраль).
Жить можно в люксовых палаточных городках, лоджах, бунгало с самообслуживанием, кемпингах.