Знайомство з Делі
Дорогами Індії. Знайомство з Делі
Коротка передмова. Цією подорожжю я починаю довгу розповідь про мою поїздку Індією цієї осені. За 22 дні я і дві близькі мені людини проїхали 8 міст, стикаючись з купою приколів-завад, які Індія ввічливо припасла для своїх гостей. Ця подорож залишила море вражень, і саме ними я і хочу поділитися. Для кожного Індія своя, тож я розповідатиму про своє особисте сприйняття цієї країни, сповіщатиму про над- та підводні камені, яких в Індії чимало, а також ділитимусь досвідом, який, сподіваюсь, стане комусь у пригоді.
Делі зустрів нас натовпом приїжджих у міжнародному аеропорту Індіри Ганді о 4-ранку. Відстоявши довгу чергу на паспортний контроль, ми успішно проштампували своє прибуття в Бхарату (якщо вірити вікіпедії, то індійська конституція визнає і цю назву країни), підібрали багаж, набрали кілька безкоштовних мап міста і пішли домовлятися за таксі, попередньо обмінявши 50 баксів на грабіжницьку ставку в 49 рупій за долар.
Для тих, хто коли-небудь планує відвідати цю країну, буде корисно знати, що у великих індійських містах в аеропортах і на вокзалах часто є каси передплати таксі (Prepaid taxi booth). Це дає змогу за нормальні гроші замовити собі машинку, уникнувши зайвого торгування з хитрими індійськими таксистами. Особливо актуальною ця послуга є в делійському аеропорту, адже саме з нього іноземці зазвичай і розпочинають свою "індійську пригоду". Тепле сухе повітря, якісні дороги та неслабкий рух на відрізку аеропорт - Мейн базар - так Делі вітав нас, поки таксі-танк везло нас столицею до нашого готелю.
Ще в Україні я прочитав, що Мейн базар (вулиця така) і взагалі весь район Пахаргандж пропонують купу дешевого житла і є ідеальним місцем для того, щоб одразу відчути на собі всю Індію. Саме там на нас і чекав Anoop hotel, якому судилося стати нашим еталоном для порівняння та оцінки індійських готелів. Сам Мейн базар зустрів нас ранковою темрявою, незрозумілими, облізлими будинками-бараками, шаленим багнюкою та мільйоном безхатченків, що сплять просто неба серед того самого багна під тими самими бараками. У ті секунди якось не хотілося навіть уявляти, який вигляд матиме готель... Але порівняно з цими сірими коробками по сусідству готель мав більш-менш пристойний вигляд.
Готель в індії Делі Anoop hotel, як відбувається ОБМАН
Наша кімната не була готова. Купа сміття посеред номера, жахливо брудні санвузол і постільна білизна якось одразу увігнали в ступор, але менеджер пообіцяв, що через дві години все буде чисто. "Чому через дві години?" - Правильно запитаєте ви. А вся річ у тім, що деякі індійські готелі роблять дуже хитро - вони зсувають час чек-ауту на час чек-ін.
Тобто, якщо я в'їхав у готель о 6-ій ранку, то і чекаутнутись я змушений буду о тій самій 6-ій ранку, що, звісно, мало кому в радість.
Багато туристів просто не здогадуються про цю "особливість", спокійно йдучи виписуватися з готелю о 8-10 ранку потрібного їм дня.
Але тоді на них чекає завищений чек, адже менеджер додасть вам іще один день до перебування в готелі, бо, бачте, заїхали ви о 6-ій ранку, а виписуєтесь, скажімо, о 8-й, тобто "пішла ще одна доба".
Тому завжди запитуйте, о котрій годині чек-ін і чек-аут, і ранній чек-ін не передбачає додаткової плати за номер.
Оскільки в Анупам нам сказали, що ми муситимемо чекаутнутись не пізніше часу чек-ін, то ми вирішили зачекати бодай до 8-ї ранку, щоб через три дні не вставати о 5-ій. На той час ми посиділи в ресторані зверху готелю, "насолоджуючись" краєвидом з балкона і обережно (я б сказав, зі страхом) куштуючи індійський масала чай (чай на молоці зі спеціями).
Через дві години номер був у тому самому стані, тому я наполіг на тому, щоб номер прибрали негайно. Контроль за цією справою ввів у ступор другий - невисокий бруднувато індусик згріб з підлоги все сміття у відро і з задоволеним виконаного обов'язку обличчям запитав: "Окей?". Щоб ви розуміли, до туалету він навіть не заходив, щоб подивитися, чи там чисто, чи ні... Вказавши йому на раковину, де посеред коричневої (від шару бруду) раковини плавав недопалок, я дав йому зрозуміти, що щось "не окей" , за чим послідувало таке, що в мене, напевно, відвисла щелепа. Цей чувачок із широкою посмішкою на обличчі відчинив кран, проштовхнув недопалок у злив, повозюкав голою долонею по раковині, яка за своїм виглядом більше нагадувала загаджений унітаз, і, закривши воду, знову усміхнувся мені з почуттям завершеної роботи. Мого схвалення його подвигу він дочекався, бо все, що я зміг із себе витиснути, було "окей" і придуркувата посмішка. Я одразу зрозумів, що розмовляти з ним немає сенсу, і пішов прямо до менеджера, який, видно, не вперше почув такий крик душі.
Нам дали дорогий номер за ті самі гроші. Кімната і туалет були трохи чистішими, тому ми покидали сумки, помилися під холодною водою (гарячої не було) і пішли відкривати для себе Делі. Шлях пролягав до посольства, адже день був відповідальний - йшли вибори.
Кожен із нас, свідомий громадянин матері України, відчував нагальну потребу виконати свій громадянський обов'язок - тож індійська столиця розпочалася для нас дещо по-іншому, ніж у більшості туристів.
Дорогою ми встигли оглянути храм Лакшмі Нараян (він же - Бірла Мандір), уперше в житті заходячи до церкви через "рамку-металошукач". Як і кілька разів пізніше, храм довелося відвідувати по черзі, тому проносити всередину камери, телефони і взуття (навіть у руках або в рюкзаку) було заборонено. У часі мого візиту до храму до мене чемно долучився один з охоронців, який вів мене залами і розповідав про зображених там богів. Під кінець він накинув на мене вінок із квітів і з упевненістю попросив гроші за свої "послуги", на що я йому з такою самою упевненістю сказав, що всі мої речі, зокрема й рюкзак із гаманцем, залишилися в моїх близьких на вулиці. Тоді я не збрехав, але ця ситуація наочно продемонструвала, чого треба остерігатися.
З рикші торгуватися особливо не стали, бо за картою їхати треба було далеко. До того ж я не пам'ятав точної адреси посольства, але водій рикші запевнив нас, що в тому блоці (район, у який ми їхали, був поділений на блоки) найбільше представництв іноземних держав, тож ми точно знайдемо потрібний будинок. Дорогою ми проїхали кілька шикарних районів, всіяних посольствами всіх країн світу. Після голосування за здорове майбутнє України той самий водій відвіз нас до Кутб-Мінар (також Кутаб-Мінар), з якого і почалися справжні оглядини міста. 250 рупій (майже 5 доларів), і ми вже вдруге проходили через "рамку" та охорону, яка вибірково перевіряла особисті речі відвідувачів. Місце було вражаюче. Над усією територією об'єкта домінувала величезна вежа заввишки 72 метри. Її будівництво було розпочато ще 1193 року Кутб-уд-дін-Айбак. Тут же було зведено і першу в Індії мечеть. На сьогоднішній день вежа в Кутб-Мінар є найвищим цегляним мінаретом у світі.
Біля колони знаходиться дивний металевий стовп, що майже на 100% складається із заліза. А дивний він тому, що з 4 століття нашої ери майже не поіржавів. Колись ця колона була перенесена на це місце з храму Вішну в місті Матхура до нового індуїстського храму, який пізніше був повністю зруйнований. Колона залишилася стояти. Залишився на ній і напис, присвячений Вішну та царю Чандрагупти. Чому мусульмани не знищили цю колону, невідомо. Але питання, чому вона не іржавіє вже майже 2000 років, затьмарює Перша таємниця. Деякі вчені припускають, що вона була відлита з метеоритного заліза. Загалом, окрім вежі та колони, на території Кутб-Мінар є, на що подивитися. Це і незавершений мінарет Алай-Мінар, брама Ала-і-Дарваза, гробниця імама Замена, мечеть Кувват-уль-Іслам та дуже гарна в'язь-різьба, якою оздоблено майже всі тутешні споруди.
Ще у Лакшмі Нараян я вперше відчув себе рок-зіркою. Поки я чекав на маму й Олесю, зі мною сфоткалося чоловік 40-50 школярів, які приїхали сюди на екскурсію. Фоткав далеко не на один фотоапарат і телефон :). У Кутб-Мінар, як і пізніше в інших місцях, хвилина слави продовжилася, накривши також і моїх супутниць :).
По всій Індії та Кутб-Мінар зокрема нас супроводжували бурундуки, яких там не менше, ніж корів та собак!
Далі вже на метро ми рушили до Лотус Темпл, ще одного визначного місця індійської столиці. Окремих слів варте Делійського метро - сучасне, комфортне, тихе. Квитки купуються на вході. Вартість залежить від того, куди вам треба, тому, купуючи квиток, ви просто кажете продавцю, куди їдете. Далі на вас чекає вже знайома "рамка", а за нею нічим не примітні станції. Перший вагон кожного поїзда, до речі, призначений виключно для жінок.
До квіткоподібного Лотус Темпл, збудованого 1986 року, ми, на жаль, так і не потрапили, бо нас обложила, без перебільшення, кілометрова (а то й кілька-кілометрова) черга на вхід. Червона крапка на чолі (третє око) - знак благословення, який індуси щоденно ставлять собі на лоб у храмі або перед фігурами божества (у т.ч. вдома)
Для того, щоб ви не обманювали себе по-доброму захмарними очікування щодо Індії, продемонструю, який вигляд має більша частина Делі та інших міст. Ось так виглядає район навколо храму Лотуса:
В Індії заведено викидати сміття скрізь, тому спробуйте налаштуватися на антисанітарію ще до приїзду в цю оспівану болівудськими піснярами країну...
Вечір ми провели на величезній площі Конот плейс. Такої великої і дивної круглої площі я ще не бачив. Весь час до нас чіплялися різні люди, цікавлячись, звідки ми, скільки днів ми в Індії і чи не потрібна нам якась допомога (інформація). Насправді всі вони хотіли на нас наживитися, бо ці "невинні" розмови є стандартними підкатами, покликаними врешті розвести туристів на гроші, адже зелених, довірливих туристів завжди можна відвести до "свого" турагентства, "своєї" туристичної інформації, "свого" ресторану тощо.
Питання "Скільки днів ви в Індії?" Вони ставлять не просто так. Що менше ви в Індії, то гірше ви орієнтуєтеся в її реаліях - у місті, у цінах тощо. Я не згоден з позицією путівників просто ігнорувати цих людей. Їхня нав'язливість часто переходить межу, тому їх треба відшивати якомога пряміше: "Дякую, мені не потрібна ваша допомога. Всього найкращого". Упевнений, що свій підхід боротьби з цими "люб'язними" індусами ви виробите дуже швидко.
Вперше повечерявши справжньою індійською їжею, зокрема стравами "чікен тікка", "панеер тікка" та ще чимось (їжі буде присвячений окремий пост), ми вирушили до готелю вже по темряві.
Весь Пахаргандж виявився таким самим, як Мейн базар - розваленим, брудним, галасливим, хаотичним. Трохи знервувавшись, ми все-таки знайшли свій готель посеред цієї зовсім іншої планети. Я лягав спати з великою надією на те, що наступні дні будуть кращими.
___________________
ВЕРСИЯ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ
Дорогами Индии. Знакомство с Дели
Краткая предисловие. Этим путешествием я начинаю длинный рассказ о моей поездке Индией этой осенью. За 22 дня я и две близкие мне человека проехали 8 городов, сталкиваясь с кучей приколов-помех, которые Индия вежливо припасла для своих гостей. Это путешествие оставило море впечатлений, и именно ими я и хочу поделиться. Для каждого Индия своя, поэтому я буду рассказывать о своей личной восприятие этой страны, возвещать о над-и подводные камни, которых в Индии немало, а также делиться опытом, который, надеюсь, станет кому-то пригодиться.
Дели встретил нас толпой приезжих в международном аэропорту Индиры Ганди в 4-утра. Отстояв длинную очередь на паспортный контроль, мы успешно проштамповали свое прибытие в Бхарату (если верить википедии, то индийская конституция признает и это название страны), подобрали багаж, набрали несколько бесплатных карт города и пошли договариваться за такси, предварительно обменяв 50 баксов за грабительскую курсу в 49 рупий за доллар.
Для тех, кто когда-либо планирует посетить эту страну, будет полезно знать, что в крупных индийских городах в аэропортах и на вокзалах часто является кассы подписки такси (Prepaid taxi booth). Это позволяет за нормальные деньги заказать себе машинку, избежав лишнего торгування с хитрыми индийскими таксистами. Особенно актуальной эта услуга в делийском аэропорту, ведь именно с него иностранцы обычно и начинают свою «индийскую приключение».Теплый сухой воздух, качественные дороги и неслабо движло на отрезке аэропорт - Мейн базар - так Дели приветствовал нас, пока такси-танк везло нас столицей до нашего отеля.
Еще в Украине я прочитал, что Мейн базар (улица такая) и вообще весь район Пахаргандж предлагают кучу дешевого жилья и является идеальным местом для того, чтобы сразу почувствовать на себе всю Индию. Именно там нас и ждал Anoop hotel, которому суждено было стать нашим эталоном для сравнения и оценки индийских отелей. Сам Мейн базар встретил нас утренней темнотой, непонятными, облезлыми домами-бараками, бешеным грязью и миллионом бездомных, спящих под открытым небом среди того же грязи под теми же бараками. В те секунды как-то не хотелось даже представлять, как будет выглядеть отель ... Но по сравнению с этими серыми коробками по соседству отель выглядел более-менее прилично.
Отель в индии Дели Anoop hotel, как происходит ОБМАН
Наша комната не была готова. Груда мусора посреди номера, ужасно грязные санузел и постельное белье как-то сразу вогнали в ступор, но менеджер пообещал, что через два часа все будет чисто. «Почему через два часа?» - Правильно спросите вы. А все дело в том, что некоторые индийские отели совершают очень хитро - они сдвигают время чек-аута на время чек-ин.
То есть, если я въехал в отель в 6-утра, то и чекаутнутись я вынужден буду в той же 6-утра, что, разумеется, мало кому в радость.
Многие туристы просто не догадываются об этой «особенности», спокойно идя выписываться из отеля в 8-10 утра нужного им дня.
Но тогда их ждет завышенный чек, ведь менеджер добавит вам еще один день до пребывания в отеле, потому, видите, заехали вы в 6-утра, а виписуетесь, скажем, в 8-й, то есть "пошла еще одни сутки".
Поэтому всегда спрашивайте, во сколько чек-ин и чек-аут, и ранний чек-ин не предусматривает дополнительные платы за номер.
Поскольку в Анупам нам сказали, что мы должны будем чекаутнутись не позднее времени чек-ин, то мы решили подождать хотя бы до 8-ми утра, чтобы через три дня не вставать в 5-й. К тому времени мы посидели в ресторане сверху отеля, «наслаждаясь» видом с балкона и осторожно (я бы сказал, со страхом) пробуя индийский масала чай (чай на молоке со специями).
Через два часа номер был в том же состоянии, поэтому я настоял на том, чтобы номер убрали немедленно. Контроль за этим делом ввел в ступор второй - невысокий грязновато индусик сгреб с пола весь мусор в ведро и с довольным выполненного долга лицом спросил: «Окей?». Чтобы вы понимали, в туалет он даже не заходил, чтобы посмотреть, там чисто, или нет ... Указав ему на раковину, где посреди коричневой (от слоя грязи) раковины плавал окурок, я дал ему понять, что что-то «не окей» , за чем последовало такое, что у меня, наверное, отвисла челюсть. Этот чувачок с широкой улыбкой на лице открыл кран, протолкнул окурок в слив, повозюкав голой ладонью по раковине, которая по своему виду больше напоминала загажений унитаз, и, закрыв воду, снова заулыбался мне с чувством завершенной работы. Моего одобрения его подвига он дождался, ибо все, что я смог из себя выдавить было «окей» и придурковатая улыбка. Я сразу понял, что разговаривать с ним нет смысла, и пошел прямо к менеджеру, который, видно, не впервые услышал такой крик души.
Нам дали дорогой номер за те же деньги. Комната и туалет были немного чище, поэтому мы покидали сумки, помылись под холодной водой (горячей не было) и пошли открывать для себя Дели. Путь пролегал в посольство, ведь день был ответственный - шли выборы.
Каждый из нас, сознательный гражданин матери Украины, чувствовал неотложную потребность выполнить свой гражданский долг - поэтому индийская столица началась для нас немного по-другому, чем у большинства туристов.
По дороге мы успели осмотреть храм Лакшми Нараян (он же - Бирла Мандир), впервые в жизни заходя в церковь через «рамку-металлоискатель». Как и пару раз позже, храм пришлось посещать по очереди, потому проносить внутрь камеры, телефоны и обувь (даже в руках или в рюкзаке) было запрещено. Во времени моего визита в храм ко мне вежливо присоединился один из охранников, который вел меня по залам и рассказывал о изображенных там богов. Под конец он накинул на меня венок из цветов и с уверенностью попросил деньги за свои «услуги», на что я ему такой же уверенностью сказал, что все мои вещи, в том числе рюкзак с кошельком, остались в моих близких на улице. Тогда я не соврал, но эта ситуация наглядно продемонстрировала, чего надо остерегаться.
С рикши торговаться особо не стали, потому что по карте ехать надо было далековато. К тому же я не помнил точный адрес посольства, но водитель рикши заверил нас, что в том блоке (район, в который мы ехали, был разделен на блоки) всего представительств иностранных государств, поэтому мы точно найдем нужный дом. По дороге мы проехали несколько шикарных районов, усеянных посольствами всех стран мира. После голосования за здоровое будущее Украины тот же водитель отвез нас к Кутб-Минар (также Кутаб-Минар), из которого и начались настоящие смотрины города. 250 рупий (почти 5 долларов), и мы уже второй раз проходили через «рамку» и охрану, которая избирательно проверяла личные вещи посетителей. Место было впечатляюще. Над всей территорией объекта доминировала огромная башня высотой 72 метра. Ее строительство было начато еще в 1193 году Кутб-уд-дин-Айбак. Здесь же была возведена и первая в Индии мечеть. На сегодняшний день башня в Кутб-Минар является самым высоким кирпичным минаретом в мире.
У колонны находится странный металлический столб, почти на 100% состоит из железа. А странный он потому, что с 4 века нашей эры почти не поиржавив. Когда-то эта колонна была перенесена на это место из храма Вишну в городе Матхура к новому индуистского храма, который позже был полностью разрушен. Колонна осталась стоять. Остался на ней и надпись, посвященный Вишну и царю Чандрагупты. Почему мусульмане не уничтожили эту колонну, неизвестно. Но вопрос, почему она не ржавеет уже почти 2000 лет, омрачает Первая тайна. Некоторые ученые предполагают, что она была отлита из метеоритного железа.В целом, кроме башни и колонны, на территории Кутб-Минар есть, на что посмотреть. Это и незавершенный минарет Алай-Минар, ворота Ала-и-Дарваза, гробница имама Замена, мечеть Кувват-уль-Ислам и очень красивая вязь-резьба, которой украшен почти все здешние сооружения.
Еще во Лакшми Нараян я впервые почувствовал себя рок звездой. Пока я ждал маму и Олесю, со мной сфоткалось человек 40-50 школьников, которые приехали сюда на экскурсию. Фоткал далеко не на один фотоаппарат и телефон :). В Кутб-Минар, как и позже в других местах, минута славы продолжилась, накрыв также и моих спутниц :).
По всей Индии и Кутб-Минар частности нас сопровождали бурундуки, которых там не меньше, чем коров и собак!
Дальше уже на метро мы двинулись к Лотус Темпл, еще одного выдающегося места индийской столицы. Отдельных слов стоит Делийского метро - современное, комфортное, тихое. Билеты приобретаются на входе. Стоимость зависит от того, куда вам надо, поэтому, покупая билет, вы просто говорите продавцу, куда едете. Далее вас ждет уже знакомая «рамка», а за ней ничем не примечательные станции. Первый вагон каждого поезда, кстати, предназначен исключительно для женщин.
К цветкуподобному Лотус Темпл, построенного в 1986 году, мы, к сожалению, так и не попали, потому что нас осадила, без преувеличения, километровая (а то и несколько-километровая) очередь на вход. Красная точка во главе (третий глаз) - знак благословения, который индусы ежедневно задают себе на лоб в храме или перед фигурами божества (в т.ч. дома)
Для того, чтобы вы не обманывали себя по-доброму заоблачными ожидания об Индии, продемонстрирую, как выглядит большая часть Дели и других городов. Вот так выглядит район вокруг храма Лотуса:
В Индии принято выбрасывать мусор везде, поэтому попробуйте настроиться на антисанитарию еще до приезда в эту воспетую боливудськимы песенниками страну ...
Вечер мы провели на огромной площади Конот плейс. Такой большой и странной круглой площади я еще не видел. Все время к нам приставали разные люди, интересуясь, откуда мы, сколько дней мы в Индии и не нужна нам какая-то помощь (информация). На самом деле все они хотели на нас наживитися, потому что эти «невинные» разговоры являются стандартными подкатами, призванными наконец развести туристов на деньги, ведь зеленых, доверчивых туристов всегда можно отвести к «своему» турагентства, «своей» туристической информации, «своего» ресторана и тому подобное.
Вопрос «Сколько дней вы в Индии?» Они задают не просто так. Чем меньше вы в Индии, тем хуже вы ориентируетесь в ее реалиях - в городе, в ценах и тд. Я не согласен с позицией путеводителей просто игнорировать этих людей. Их навязчивость часто переходит грань, поэтому их надо отшивать можно прямее: «Спасибо, мне не нужна ваша помощь. Всего наилучшего ». Уверен, что свой подход борьбы с этими «любезными» индусами вы выработаете очень быстро.
Впервые поужинав настоящей индийской пищей, в частности блюдами «чикен тикка», «панеер тикка» и еще чем-то (пищи будет посвящен отдельный пост), мы отправились в гостиницу уже по темноте.
Все Пахаргандж оказался таким же, как Мейн базар - развалившимся, грязным, шумным, хаотичным. Чуть нервах мы все-таки нашли свой отель посреди этой совсем другой планеты. Я ложился спать с большим надеждам на то, что последующие дни будут лучшими.
