Гімалаї і Далай-Лама
Наша подорож до Індії
Гімалаї та Далай-Лама
Темно. Холодно. Ми їхали таким серпантином, що дехто в автобусі боявся дивитися у вікно. Іншим подобалося.
Незабаром ми вже витягували сумки в темряві ранкового МакЛеод Ганджу і озиралися в пошуках рикші.
Як ми зрозуміли наступного дня, таксист дуже круто наколов нас із ціною. Нехай вдавиться тими 100 рупіями.
Пішки від автобусної станції до готелю Пінк Хаус було не більше кілометра. Але ми цього не знали.
Взагалі за планом ми мали їхати спершу в Дарамсале, тому про розташування автобусної станції в МакЛеод Ганджі не знали абсолютно нічого. А вона, виявляється, розташована за 200 метрів від головної площі поселення.
Готель Пінк Хаус розташувався в невеликій ущелині недалеко від туристичної інформації та повороту до храму Далай Лами. Так-так, саме Далай Лами, адже саме тут знайшов притулок тибетський уряд після завоювання Китаєм Тибету. Ресторан на даху нашого готелю і будівництво готелю по сусідству. Оскільки чек ін. був лише о 12-й, ми рушили оглядати поселення, адже так хотілося скоріше насолодитися ранковими гімалайськими краєвидами. Усе навколо одразу вказувало на те, що ми явно не у звичній Індії. У цій місцевості осли є головною тягловою силою. Того ранку нам пощастило - ноги одразу привели нас до головного храму, де за годину мав розпочатися третій і останній день навчань Далай Лами, організованих на прохання корейських вірян. І в цьому сенсі нам пощастило навіть двічі, адже в останній день для участі в навчаннях уже не була потрібна реєстрація, для якої потрібні були певні документи, яких у нас не було.
На території храмового комплексу.
Приємно вразив справжній фандрейзинг (організовано збір коштів у якихось корисливих цілях) на території храму. Замість звичного для УПЦ МП деяких церков "жебрацтва" ченці продавали безліч усякого печива, надбавка до собівартості якого і становила вашу пожертву. Пройшовши через охорону і залишивши свої речі в камері схову, ми пішли займати свої місця на широкій терасі перед сучасним храмом, що більше нагадував відреставрований кримський санаторій. Далай Лама пройшов за 5 метрів від нас. Заходи безпеки, я вам скажу, там не дитячі. На жаль, формат і якість перекладу через радіоприймачі залишав бажати кращого, тому ми здебільшого насолоджувалися атмосферою, аніж вченнями.
Після храму вирушили до туристичної інформації. Можете мені повірити - якщо ви її оминете, ви нічого не втратите. Такої марної міської туристичної служби я ще не бачив. Єдиний її працівник поганенько володів англійською, тож користі від нього було майже, як від козла молока. Роздаткових матеріалів було теж мало. Але там ми дізналися про організовані турпакети, які передбачали замовлення таксі на півдня або на цілий день із відвідуванням основних визначних пам'яток. Таких пропозицій було кілька - різні місця, різна тривалість, різні ціни. Це було дуже актуально, адже в нас було всього 1,5 дня, щоб побачити по максимуму. У готелі пропонували щось схоже, але там нам сказали, що їхні ціни нічим не відрізняються від цін у Турінфо та інших готелях, що виявилося відвертою брехнею. Якщо в готелі за пропозицію під номером 1 просили 1000 рупій, то в туристичній інформації цей пакет коштував на 300 дешевше. Тоді я вирішив самостійно організувати нам такий "тур", включивши в нього виключно ті об'єкти, які нас цікавили. Ми пішли на паркінг для рикш і вже за 10 хвилин молодий водій віз нас у бік храму Бхагсу Наг на околиці поселення. Ціна договірна - 400 рупій, і це за дещо ширший перелік об'єктів, ніж у вже згаданих пропозиціях.
Звідти вже пішки ми рушили до безіменного водоспаду (навіть на карті він називався просто waterfall), який для мене особисто виявився найприємнішим місцем за ці два дні. Рікш спокійно чекав нас на найближчому паркінгу. Далі за маршрутом було брудне озеро Дал, на огляд якого ми витратили хвилин 5, після чого ми поїхали до оглядового пункту Надді, що насправді являє собою крихітне поселення на гірському хребті, з обох боків якого відкриваються захопливі гірські пейзажі! Дорогою залишалося подивитися церкву Св. Джона - єдину християнську церкву на кілометри навколо, побудовану ще англійцями.
Сам МакЛеод-нестача являє собою невеличке містечко (читай "село"), що з року в рік привертає дедалі більше туристів завдяки своїй тибетській складовій (поселення також називають маленькою Лхасою) та, безперечно, неймовірним гірським ландшафтом.
Вид на МакЛеод - недолік з боку
Варто сказати, що цивілізація прийшла сюди тільки разом із тибетцями. Навіть індуси, серед яких і власники нашого готелю, визнають те, що тільки завдяки переселенцям із Тибету МакЛеод Недолік перетворився з нікому не відомого, брудного індійського селища на славне туристичне містечко. Взагалі дуже вразила різниця між індусами і тибетцями. Освіченість і цивілізованість останніх та відносна чистота довкола швидко зняли всю ту напругу, що накопичилася в нас за час перебування в Делі. Стримані, усміхнені, ненав'язливі - тибетці домоглися непоганих успіхів в організації торгівлі виробами з вовни, кістки, каменю і дрібними сувенірами.
Крім усього, нам дуже сподобалася місцева кухня, що складається переважно з тибетських, непальських, китайських і бутанських страв, серед яких, до речі, є і м'ясні страви, чим не може похвалитися вегетаріанська індійська (індуїстська) кухня. Однозначно, раджу відвідати ресторан Tibet Kitchen на головній площі! Це нереально крутий заклад. А крутий він багатим асортиментом смачнючої їжі, серед якої нам особливо сподобалися варені та смажені момо з ягням (mutton momos), суп Шаму датсе (shamu datse), індійські йогурти Лассо (lassi) і вже відомий вам чікен чоумейн.
На жаль, і на зворотному шляху не обійшлося без пригод. Чергова смска від знайомої з AIESEC сповістила нас, що наш автобус скасували і треба дзвонити в офіс нашого перевізника Laxmi Holidays. Туди на моє прохання зателефонував власник нашого готелю, якому індус з того боку дроту швидко пояснив, що автобус зламався і ми можемо поїхати в Делі найкращим автобусом, за який доведеться доплатити ще стільки ж, скільки коштував наш зламаний автобус. Мене це розлютило не на жарт. Я попросив власника готелю зателефонувати туди ще раз і дати мені слухавку, на що йому під час дзвінка сказали, щоб я підійшов до офісу. Офіс знаходився в центрі, тож уже за 10 хвилин я сидів у будці Laxmi Holidays явно не з ангельським виразом обличчя. На щастя, до сварки справа не дійшла, я як експеримент вирішив провести цивілізовані переговори. Ввічливо пояснивши офісному менеджеру, що ми вже давно заплатили за бажаний автобус і його поломка - це аж ніяк не наша проблема, ми ж домоглися місць в іншому автобусі такого самого класу, що й наш. Мирні переговори спрацювали. На жаль, із самим переїздом у Делі не пощастило. Місця в новому автобусі були в кінці салону, тому ми всю ніч прострибали на метрових ямах. Нас розгойдувало, як космонавтів у центрифузі, через що за всю ніч ми не поспали й години... Вранці нас знову чекав Делі.
Загалом МакЛеод недолік виявився єдиним по-справжньому приємним місцем за всю нашу поїздку Індією. Неймовірної краси природа, цивілізоване місцеве населення, непоганий готель і смачна їжа сприяли виникненню у мене почуття відпочинку (єдиний раз за ці 22 дні!).
______________________
ВЕРСИЯ НА РУССКОМ ЯЗЫКЕ
Наше путешествие в Индию
Гималаи и Далай-Лама
Темно. Холодно. Мы ехали таким серпантином, что кое-кто в автобусе боялся смотреть в окно. Другим нравилось.
Вскоре мы уже вытаскивали сумки в темноте утреннего МакЛеод Ганджу и оглядывались в поисках рикши.
Как мы поняли на следующий день, таксист очень круто наколол нас с ценой. Пусть удавиться теми 100 рупиями.
Пешком от автобусной станции до отеля Пинк Хаус было не больше километра. Но мы этого не знали.
Вообще по плану мы должны были ехать сначала в Дарамсале, поэтому о расположении автобусной станции в МакЛеод Ганджи не знали абсолютно ничего. А она, оказывается, находится в 200 метрах от главной площади поселения.
Отель Пинк Хаус расположился в небольшом ущелье недалеко от туристической информации и поворота в храм Далай Ламы. Да-да, именно Далай Ламы, ведь именно здесь нашел пристанище тибетское правительство после завоевания Китаем Тибета. Ресторан на крыше нашего отеля и строительство гостиницы по соседству. Поскольку чек др. был лишь в 12-й, мы двинулись осматривать поселения, ведь так хотелось поскорее насладиться утренними гималайскими пейзажами. Все вокруг сразу указывало на то, что мы явно не в привычной Индии. В этой местности ослы являются главной тягловой силой. В то утро нам повезло - ноги сразу привели нас к главному храму, где через час должен был начаться третий и последний день учений Далай Ламы, организованных по просьбе корейских верующих. И в этом смысле нам повезло даже дважды, ведь в последний день для участия в учениях уже не требовалась регистрация, для которой нужны были определенные документы, которых у нас не было.
На территории храмового комплекса.
Приятно поразил настоящий фандрейзинг (организован сбор средств в каких-то корыстных целях) на территории храма. Вместо привычного для УПЦ МП некоторых церквей "попрошайничества" монахи продавали множество всякого печенья, надбавка к себестоимости которого и составляла ваше пожертвование. Пройдя через охрану и оставив свои вещи в камере хранения, мы пошли занимать свои места на широкой террасе перед современным храмом, больше напоминавшем отреставрированный крымский санаторий. Далай Лама прошел в 5 метрах от нас. Меры безопасности, я вам скажу, там не детские. К сожалению, формат и качество перевода через радиоприемники оставлял желать лучшего, поэтому мы в основном наслаждались атмосферой, чем учениями.
После храма отправились в туристической информации. Можете мне поверить - если вы ее обойдете, вы ничего не потеряете. Такой бесполезной городской туристической службы я еще не видел. Единственный ее работник неважно владел английским, поэтому толку от него было почти, как с козла молока. Раздаточных материалов было тоже мало. Но там мы узнали об организованных турпакетах, которые предусматривали заказ такси на полдня или на целый день с посещением основных достопримечательностей. Таких предложений было несколько - разные места, разная продолжительность, разные цены. Это было очень актуально, ведь у нас было всего 1,5 дня, чтобы увидеть по максимуму. В отеле предлагали что-то похожее, но там нам сказали, что их цены ничем не отличаются от цен в Туринфо и других отелях, оказалось откровенной ложью. Если в отеле за предложение под номером 1 просили 1000 рупий, то в туристической информации этот пакет стоил на 300 дешевле. Тогда я решил самостоятельно организовать нам такой "тур", включив в него исключительно те объекты, которые нас интересовали. Мы пошли на паркинг для рикш и уже через 10 минут молодой водитель вез нас в сторону храма Бхагсу Наг на окраине поселения. Цена договорная - 400 рупий, и это за несколько шире перечень объектов, чем в уже упомянутых предложениях.
Оттуда уже пешком мы двинулись к безымянному водопаду (даже на карте он назывался просто waterfall), который для меня лично оказался приятным местом за эти два дня. Рикш спокойно ждал нас на ближайшем паркинге. Далее по маршруту было грязное озеро Дал, на обзор которого мы потратили минут 5, после чего мы поехали в обзорный пункт Надди, что на самом деле представляет собой крошечное поселение на горном хребте, по обе стороны которого открываются захватывающие горные пейзажи! По пути оставалось посмотреть церковь Св. Джона - единую христианскую церковь на километры вокруг, построенную еще англичанами.
Сам МакЛеод недостаток представляет собой небольшой городок (читай "село"), что из года в год привлекает все больше туристов благодаря своей тибетской составляющей (поселения также называют маленькой Лхасы) и, бесспорно, невероятным горным ландшафтом.
Вид на МакЛеод- недостаток со стороны
Стоит сказать, что цивилизация пришла сюда только вместе с тибетцами. Даже индусы, среди которых и собственники нашего отеля, признают то, что только благодаря переселенцам из Тибета МакЛеод недостаток превратился из никому не известного, грязного индийского поселка в славный туристический городок. Вообще очень поразила разница между индусами и тибетцами. Образованность и цивилизованность последних и относительная чистота вокруг быстро сняли все то напряжение, накопившееся у нас за время пребывания в Дели. Сдержанные, улыбающиеся, ненавязчивые - тибетцы добились неплохих успехов в организации торговли изделиями из шерсти, кости, камня и мелкими сувенирами.
Кроме всего, нам очень понравилась местная кухня, состоящая преимущественно из тибетских, непальских, китайских и бутанского блюд, среди которых, кстати, есть и мясные блюда, чем не может похвастаться вегетарианская индийская (индуистская) кухня. Однозначно, советую посетить ресторан Tibet Kitchen на главной площади! Это нереально крутое заведение. А крутой он богатым ассортиментом вкуснейшей еды, среди которой нам особенно понравились вареные и жареные момо с ягненком (mutton momos), суп Шаму датсе (shamu datse), индийские йогурты Лассо (lassi) и уже известный вам чикен чоумейн.
К сожалению, и на обратном пути не обошлось без приключений. Очередная смска от знакомой с AIESEC оповестила нас, что наш автобус отменили и надо звонить в офис нашего перевозчика Laxmi Holidays. Туда по моей просьбе позвонил владелец нашего отеля, которому индус с той стороны провода быстро объяснил, что автобус сломался и мы можем поехать в Дели лучшим автобусом, за который придется доплатить еще столько же, сколько стоил наш сломанный автобус. Меня это разозлило не на шутку. Я попросил владельца гостиницы позвонить туда еще раз и дать мне трубку, на что ему при звонке сказали, чтобы я подошел в офис. Офис находился в центре, поэтому уже через 10 минут я сидел в будке Laxmi Holidays явно не с ангельским выражением лица. К счастью, до ссоры дело не дошло, я в качестве эксперимента решил провести цивилизованные переговоры. Вежливо объяснив офисному менеджеру, что мы уже давно заплатили за желаемый автобус и его поломка это отнюдь не наша проблема, мы же добились мест в другом автобусе такого же класса, что и наш. Мирные переговоры сработали. К сожалению, с самим переездом в Дели не повезло. Места в новом автобусе находились в конце салона, поэтому мы всю ночь пропрыгали на метровых ямах. Нас раскачивало, как космонавтов в центрифуге, через что за всю ночь мы не поспали и часы ... Утром нас опять ждал Дели.
В целом МакЛеод недостаток оказался единственным по-настоящему приятным местом за всю нашу поездку Индией. Невероятной красоты природа, цивилизованное местное население, неплохой отель и вкусная еда способствовали возникновению у меня чувстваотдыха (единственный раз за эти 22 дня!).
